В історії харківських шевченківців «Сон літньої ночі» - сьоме звертання до спадщини великого англійця та перше сценічне прочитання цієї ґраціозної п’єси. Її написання у 1595 році належить до першого періоду творчості Шекспіра, позначеного створенням більшості його комедій, характерними рисами яких є життєрадісність, великодушність, людяність. «Сон літньої ночі» є по суті інтермедією, текст якої призначався для невеличкої розважальної вистави на придворній сцені королеви Єлізавети з нагоди одруження великосвітської пари. У центрі конфлікту п’єси – любовні перипетії, у розвитку яких можна знайти ненастирливу іронію та безневинний гумор, а також елементи стародавніх сказань, казки, притчи. У п’єсі стикаються два світи – фантастичний, де панують ельфи та феї, та цілком реальний, в якому так чи інакше складаються людські долі, хоча фінал – беззастережно оптимістичний.