Это был первый и последний бой в его жизни. История перезахоронения Руслана Дейнеко
Собратья погибшего старшего солдата 92 бригады Руслана Дейнеко провожают его в последний путь. Парень пришел в бригаду служить по контракту, а потом, когда началась война с Россией, стал добровольцем первой ротной тактической группы, которую отправили в Иловайск. В августе 2014 года Руслан принял участие в бою, первом и последнем в его жизни:
Федор Шевченко, майор запаса 92 ОМБР
Це було його зважене рішення, чоловіче, незважаючи на вік 20 років, він був мужньою людиною - до останнього вів бій, хоча і були покази, що він був поранений, але тіла ніхто не бачив, коли ми проводили аналіз бою, він був смертельно поранений в голову, а потім машину, в якій він знаходився - пряме влучення міни, і тому його так довго шукали
Руслана и еще шестерых ребят его роты так и не нашли после боев за Иловайск. Их считали пропавшими без вести. Подключили поисковые группы, несколько раз у родителей брали ДНК и каждый раз говорили: «Нет, это не ваш сын».
Активизировались мошенники, которые хотели заработать на горе, и выдавали информацию, что Руслан живой:
Федор Шевченко, майор запаса 92 ОМБР
Знаю, що мати одного разу вже доїхала до Донецька, везла і гроші на викуп, нажаль, такі спроби були, до останнього була в них віра, були на зв»язку. І місяць тому повідомили. Вони сподівались, що Руслан живий і знаходиться в полоні, такі випадки бували, але це не той випадок…
На погребение, кроме военных побратимов, пришли близкие и родственники Руслана. Среди них - учитель кружка по туризму Сергей Лысенко. Говорит, парня знает с 6 класса, он обожал быть в компании, был неформальным лидером их походов в горы:
Сергей Лысенко, директор центра туризма и краеведения г.Чугуев
Людина відразу себе показала, як кажуть, з ним можна було і в гори, і в розвідку. Він був настоящим мужиком. На нього можна покластися, різні діти бувають, якщо йому говорили, він все виконував і робив це чесно, був добрим, сміливим можна сказати, бо не в одному поході ходили по гірських і Карпатах, і Криму, і багато змагань які він виграв зі своєю командою
Тело погибшего воина нашли только через четыре с половиной года после его гибели - в Запорожье, в начале этого года. Там он был похоронен как неизвестный солдат:
Артур Батистов, старший офицер отделения морально-психологического обеспечения
Когда собрали людей, люди оказались загиблі без документів. Опізнати було неможливо. Їх свезли до Запорізького моргу Дніпропетровського. Взяли у них ДНК і захоронили у могилах як невідомих військовослужбовців. В січні цього року поступила звістка, що вроде ДНК загиблого військовослужбовця співпало з ДНК батьків.
Из семи пропавших без вести в боях под Иловайск Руслана Дейнеко опознали предпоследним. Командование воинской части уже подало представление на награждение бойца орденом за мужество.
70 
