Трибунал для Путіна – як це може статись і що робить українська влада
“Дотягнутися до абсолютного зла й влаштувати Путіну Гаагу” – саме так українська влада визначає завдання спеціального трибуналу за злочин агресії. Для його створення нині формується група країн-однодумців, що визнають юрисдикцію такого тимчасового суду. У Європарламенті, НАТО, ПАРЄ та ОБСЄ цей задум вже частково підтримали.
Міжнародні кримінальні трибунали асоціюються з відновленням історичної справедливості та покаранням за найтяжчі злочини, скоєні під час воєн. Наскільки реальний трибунал для Путіна проаналізувала BBC
Пособники Гітлера в тюремних робах на лавці підсудних Нюрнберзького трибуналу, що чують свій присуд – смертний вирок через повішання. Або похнюплений експрезидент Республіки Сербської Радован Караджич – під час зачитування вироку Гаазького трибуналу щодо колишньої Югославії. Його визнали винним у 10 з 11 інкримінованих воєнних злочинів, злочинів проти людства та геноциді боснійських мусульман.
Ці моменти історичної істини та юридичної правди дарували невинним жертвам полегшення, політикам та народам – надію на дієвість міжнародного права. А світу загалом – шанс на запобігання таких злочинів у майбутньому та збереження людяності.
“Нюрнберзький трибунал визнав абсолютне зло, яке спричинило Другу світову війну, й покарав за нього. Сьогодні ми говоримо, що Україна стикнулася з таким же абсолютним злом і наявні правові механізми до нього не дотягуються”, – пояснює Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС, що нині координує питання майбутнього трибуналу.
Як це можливо?
Важливо розуміти, що цей спеціальний трибунал щодо керманичів Росії має стосуватись саме злочину агресії, а не воєнних злочинів, злочинів проти людства та геноциду, тобто всього похідного від агресії. Останнє вже прерогатива Міжнародного кримінального суду у Гаазі, і ми пояснимо, чому.
Основою для формування та запуску такого спеціального трибуналу мав би стати міжнародний договір. Спочатку його можуть підписати кілька десятків країн – цього Україна чекає вже до кінця року. Це буде перший реальний крок. Інші можуть приєднатися згодом.
Якщо конкретна країна підписує міжнародну угоду про створення трибуналу щодо злочину агресії проти України, то це означає, що вона готова відмовитися від будь-якої взаємодії з путінським режимом.
У договорі прописується структура, місце розташування та фінансування трибуналу.
Наступний етап передбачатиме формування міжнародного суддівського та прокурорського корпусу. Обвинувачення від України висуватиме український прокурор. Це не обов’язково має бути кадровий співробітник ГПУ. Головне – доброчесність і моральна авторитетність такої людини.
Слідство в рамках трибуналу на основі наданих Україною доказів має сформувати обвинувальний акт щодо злочину агресії проти України. Під ним мається на увазі фактичне направлення російським керівництвом своїх збройних сил на територію суверенної держави з метою її захоплення.
Після цього слідчий суддя на підставі відкритого попереднього провадження видає ордер на арешт Володимира Путіна та інших керманичів Росії.
Якщо ті в’їжджають на територію країн, що визнали юрисдикцію трибуналу, то правоохоронці мають їх заарештувати й передати суддям.
Залишається відкритим питання, чи зможе трибунал розглядати справу далі, якщо обвинувачені не будуть доставлені на засідання.
Відповідь залежатиме від того, що вирішать країни-підписанти договору про його створення. Загальна практика міжнародних трибуналів така, що підсудні мають брати участь в засіданнях. А засуджувати їх заочно не дозволяється.
Лава підсудних
На думку української влади, обвинувачення у злочині агресії трибунал мав би висунути особисто Володимиру Путіну та всім членам Ради безпеки Росії. Це, власне, і є російське вище політичне та військове керівництво.
Путін очолює цей орган, його заступником там є Дмитро Медведєв, а секретарем Микола Патрушев. До російського Радбезу входять 16 високопосадовців. З-поміж них і очільник ФСБ Олександр Бортніков, і міністр закордонних справ Сергій Лавров, і міністр оборони Сергій Шойгу.
“Мета мого життя тепер – це Гаага”, – про таке говорили деякі українці, що врятувалися з Маріуполя. В українського народу, справді, сформувався потужний запит на таку індивідуальну відповідальність керівництва Росії.
“Гаага для Путіна – це спеціальний трибунал з покарання Росії за злочин агресії проти України”, – каже Антон Кориневич, який координує створення такого ad hoc суду над Путіним.
Росія, водночас, заперечує будь-які звинувачення на свою адресу в міжнародних злочинах. Голова Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін запропонував створити міжнародний трибунал проти самої України для розслідування нібито її власних воєнних злочинів. За його словами, його могли б підтримати Іран, Болівія та Сирія.
Путін, Шойгу чи Лавров, як будь-які інші лідери держав та урядів, мають імунітет від кримінального переслідування в національних судах. Але в міжнародному трибуналі за умови визнання його юрисдикції іншими державами їм справді можуть винести обвинувачення в імовірних міжнародних злочинах.
Підтримка світу
Сьогодні Україна прагне об’єднати навколо ідеї трибуналу за злочин агресії принаймні половину країн-членів ООН, як пояснюють ВВС в офісі президента України і МЗС. Перший пул підписантів хочуть зібрати до кінця 2022 року.
У квітні ПАРЄ закликала до створення такого трибуналу. За нею зі схожими рекомендаціями щодо започаткування ad hoc суду виступив Європейський парламент. Він ухвалив резолюцію, що Росію мають покарати за воєнні злочини, й запропонував ЄС започаткувати трибунал щодо агресії проти України, який би міг видати ордери на арешт керівників Російської Федерації.
Окремо європарламентарі звернули увагу на роль російських воєначальників у порушеннях законів та звичаїв війни: ті теж мають постати перед судом.
Схожі резолюції щодо можливого міжнародного трибуналу ухвалили парламентські асамблеї ОБСЄ та НАТО.
Трибунал могла б прийнята й Гаага, й Страсбург, й інші європейські міста.
Хто й що розслідує
Україна сьогодні пропонує, щоб судове розслідування саме воєнних злочинів, злочинів проти людства та геноциду, тобто всього похідного від агресії, здійснював Міжнародний кримінальний суд у Гаазі.
Відповідно до його основоположного документа – Римського статуту – це його основна місія. Він може притягнути до відповідальності як виконавців на рівні командирів полків чи бригад, так й організаторів.
Прокурор цього суду Карім Хан анонсував створення постійного офісу суду в Україні. В травні в Україні побувала група з 42 слідчих, експертів та працівників МКС.
Цей суд міг би розслідувати й російську агресію. В статут у 2010 році внесли Кампальські поправки – норми, які дозволяють МКС розслідувати агресію однієї держави проти іншої. Але Україна, як і Росія не є учасницею Римського статуту, що є умовою для провадження саме щодо цього злочину.
До того ж розгляд у МКС може тривати роками. Україна ж прагне експрес-темпів створення та запуску трибуналу для розгляду злочину агресії.
“Цей злочин у міжнародному гуманітарному праві є “матір’ю всіх злочинів”. Якби не відбулося агресії, то не вчинені були б злочини проти людства, геноциду, воєнні злочини”, – каже Андрій Смирнов, заступник керівника ОП, що займається створенням трибуналу.
По суті, сучасна інтерпретація злочину агресії – це розвиток концепції злочину проти миру, за який судили німецьких нацистів у Нюрнберзі в 1946-1949 роках. Тоді не існувало такої міжнародної кримінальної інстанції, як МКС. Тому трибунал розглядав також воєнні злочини й злочини проти геноциду в сумі зі злочином проти миру.
Камінь спотикання
Чи не найбільше питань викликає те, наскільки загалом є можливим трибунал без обвинувачених на лаві, тобто in absentia.
Мало хто вірить, що в найближчому майбутньому Путіна або інших російських керманичів змогли б затримати та доправити до суду. Навіть якщо буде міжнародний ордер на арешт та достатньо велика група країн, що його визнають.
Втім, обвинувальний висновок слідство може висунути, навіть якщо Путін залишатиметься в Кремлі.
“За кілька місяців після створення такого трибуналу може бути обвинувальний висновок, у якому може йтися про те, що громадянин Росії А, В, С обвинувачується у вчиненні злочину агресії проти Росії на міжнародному рівні”, – каже Антон Кориневич.
“Варто не забувати, що злочин агресії, як і інші міжнародні злочини, не мають строку давності”, – пояснює Віталія Лебідь, адвокатка, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ.
А далі Україні доведеться сподіватися на те, що з’явиться історичне вікно можливостей після зміни влади в Росії та ймовірних злочинців передадуть до суду. Або ж принаймні когось з обвинувачених вдасться затримати на території третьої країни.
А де ООН?
Ще один можливий механізм для розслідування агресії Росії – це спеціальний трибунал, який можна було б створити за рішенням Генасамблеї ООН.
У 2003-му вона рекомендувала створити такий орган міжнародної Феміди для розслідування злочинів червоних кхмерів у Камбоджі.
У 2016-му – ухвалила резолюцію про міжнародне правосуддя щодо воєнних злочинів у Сирії, хоч процес так і не запустили.
“Це був би легший шлях. Але країна-агресор Росія входить до ООН і є членом радбезу. Крім того, там є країни, які фактично їй підіграють”, – каже Андрій Смирнов.
Зрештою, багато залежатиме від готовності України брати на себе власну відповідальність за створення та роботу трибуналу. Зберігається можливість запустити його під українською національною юрисдикцією.
У такому трибуналі “українці мають дати чітку відповідь насамперед майбутнім поколінням про те, хто вчинив злочини щодо їхнього народу”, вважає Джеффрі Найс, британський юрист, прокурор Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, що судив Слободана Мілошевича.
319 
