Гасіння пожеж під обстрілами та тиск з боку окупантів: як працювали рятувальники в окупованій Балаклії

Спочатку рашисти їх не чіпали, розповідає пожежний з Балаклії Микола Зубаренко, а в серпні почалися арешти. Затриманих доставляли в місцевій райвідділок.

Микола Зубаренко, ст. водій-пожежний 42 ДПРЧ 6ї ДПРЗ ГУ ДСНСУ в Харківській обл.

Приїхали в частину, я був на службі, упакували – кайданки, мішок на голову. Їхні слова, коли посадили в машину – «Любиш Україну?» А потім удар: «Згадуй, кому дзвонив». Все, більше я від них нічого не почув. На 5 день в камері мене вивезли на блокпост. Сказали – ти йдеш в Україну. Все.

Його не катували, каже рятувальник, навіть на допит не викликали. Тож чому затримували – чоловік тільки здогадується. Разом з колегою, якого теж тримали в райвідділку, Микола пішки дійшов до українського блокпостУ.

Микола Зубаренко, ст. водій-пожежний 42 ДПРЧ 6ї ДПРЗ ГУ ДСНСУ в Харківській обл.

Хтось здав, за позицію. В нас син офіцер, він загинув. За що здать було. А хто – я думаю, компетентні органи розберуться, не я один такий.

Аналогічна історія трапилася і з рятувальницею Альбіною з цієї ж частини. В камері вона просиділа з 3 по 19 серпня. Каже – теж затримали за проукраїнську позицію.

Альбіна Стрілець, комендант 42 ДПРЧ 6ї ДПРЗ ГУ ДСНСУ в Харківській обл.

Мне сказали ждать допроса. 1е сутки, вторые, пятые… Ты ждешь, за дверью любой шорох – думаешь, за тобой. Страшно было. Ты слышал звуки из допросной, примерял на себя, как ты отреагируешь, сможешь ли ты это выдержать. Звуки пыток, избиения, насиловали. Все виды насилия применяли, и к женщинам, и к мужчинам. Я понимала приблизительно, где находятся камеры – этажом выше и ниже. Они носили еду с фонариками. Т.е. я вижу, что они пошли еще куда-то, значить, ще есть люди помимо нас.

В камері сиділи вчителі, керівники шкіл, дитсадків. Всі – через відмову вчити дітей за російською програмою. Іноді когось з в’язнів забирали і назад він вже не повертався. Разом із ще двома жінками Альбіна придумала спеціальний код.

Альбіна Стрілець, комендант 42 ДПРЧ 6ї ДПРЗ ГУ ДСНСУ в Харківській обл.

Когда они выпускали женщин, они не говорили, что выпустили, что человек свободен. Могли сказать, что расстреляли. И мы договорились, что те, кто выходит, приносит нам яблоки. Чтоб это был знак, что человек жив. И когда я находилась с Машей и Зоей и Машу выпустили… И мы ждали эти яблоки, мы не понимали, куда ее дели. И на следующий день приносят эти яблоки. И мы плакали с Зоей, от того, что она жива, что есть шанс отсюда выйти.

Все також закінчилося видворенням з окупованої території – тортур щодо співробітниці служби надзвичайних ситуацій рашисти не застосовували.

Альбіна Стрілець, комендант 42 ДПРЧ 6ї ДПРЗ ГУ ДСНСУ в Харківській обл.

Они назвали это депортацией. Они сказали, что ты сюда уже попасть не сможешь. Здесь у меня мама осталась, молодой человек. И мы доехали уже до нашего блокпоста и я спросила – уже можно говори Слава Украине? Так. Я – Слава Украине! Самое сложное, когда ты привык жить в стране, где можно говорить все, тебя помещают туда, где нельзя говорить ничего. Это самое сложное в оккупации. Ты ходишь по улице, но как в тюрьме. Проверки телефона, сумок постоянно. Очень обидно, что то, что произошло – это произошло из части. Сдали меня из части те, кт о хотел русского мира. Это обиднее всего. Пока вроде бы ведется следствие. И пока они – действующие сотрудникичасти, это страшнее всего.

У рятувальників змінився характер викликів – в основному виїжджали на пожежі через обстріли та завали після вибухів. Пожежна частина працювала попри відсутність зв’язку.

Андрій Загрицький, командир відділення 42ї пожежної частини

Бувало таке, що люди приїжджали на машині, на мопеді, прибігали. Там горить – збиралися, виїжджали. Та й самі ж чуємо, де воно під час обстрілу лягає, розуміємо, десь дим. Виїжджали, людей діставали з-під завалів, пожежі тушили, загоряння були часті. Якщо в мирний час якась там в побуті неохайність, то тут майже усі виклики були – загоряння після обстрілів.

Микола Устиченко, начальник караула 42ї ДПРЧ 6ї ДПРЗ ГУ ДСНСУ в Харківській обл.

На нашій території знаходяться і арсенал артилерійський, і завод військовий, окупанти тут утюжили авіацією. Били вони не влучно, страждали помешкання місцевого населення. Виїжджали гасити будинки, але знову заходила їхня авіація. Доводилося припиняти гасіння, ховатися в підвалах місцевіх, у сусідей, де уціліло.

Майже всі виїзди проходили під обстрілами. Так, на одній з пожеж від уламкового поранення загинув рятувальник Балаклійської частини.