Три кілометри до кордону з терористами: як живе Вовчанськ після деокупації

Три кілометри до кордону, щоденні обстріли. В місті немає газу, електроенергія подається з перебоями. Замість довоєнних 17,5 тисяч зараз тут мешкає близько 4 тисяч людей й щодня хтось виїжджає. Окупанти б’ють по житловим будинкам.

Олексій Харківський, нач. сектору реагування ПП відділу поліції № 1 м. Вовчанськ

Саме в цьому місці зранку був прильот, постраждалих немає. Але в цих будинках не залишилося вже людей, бо немає ніде вікон. Центрального опалення немає, а опалювати конвекторами немає сенсу. Тут неможливо вже жити – кожен тиждень прилітає, то тут, то там.

Людмила

Балкон 2 поверх, кухня – все наскрізь. Стіни, меблі побило. – Чи є вам куди їхати? – Є куди їхати, поїдемо.

Після нового року обстановка в місті напружена, кажуть в поліції.

Олексій Харківський, нач. сектору реагування ПП відділу поліції № 1 м. Вовчанськ

В місті постійно лунають обстріли з боку рф. Кордон поряд, 3-4 кілометри, тому ніхто не розуміє, коли будуть обстріли. Вони відбуваються о 6 ранку, в 12 дня, вночі, вдень. Обстрілюють з артилерії або мінометів. В місті залишилося близько 4 тисяч людей, майже всі в приватному секторі. Ситуація з опаленням дуже складна. Газ раніше надходив з рф, зараз його перекрили. Світло теж не завжди, з перебоями, бувають прильоти. Сьогодні зранку були прильоти, світла в місті зараз немає. Лікарня працює на генераторах.

Найскладніше мешканцям багатоповерхівок – температура в квартирах наближається до нульової.

Жанна Писаренко, волонтер

Ми залишилися без газу і коли він буде, ми теж не знаємо. Електрика на сьогодні – єдине, що зігріває людей. Світло буває не завжди, але наші електрики працюють, ремонтують. Так склалося ще за радянських часів, що трубопровод, який йшов до нас, він йшов з Шебекінського району рф. І я так розумію, був якийсь проєкт, планувалося зробити вже нашу українську гілочку, але , на жаль, так і не закінчилося.

Валерій

Електрообігрівачами гріємось. Я в приватному секторі мешкаю, в мене теж газове опалення. Газу нема. – А як люди в багатоповерхівках? – Якщо в нас у хаті до 15 градусів, то в них … якщо є обігрівач, одну кімнату можна обігріти. Але в багатоповерхівках мало хто залишився.

Котельня, яка опалює міську лікарню, працює на дровах. Найпоширеніші діагнози зараз – це мінно-вибухові травми та струс головного мозку. Пацієнтів небагато, тож лікарів вистачає.

Олександр Шиш, заступник директора Вовчанської лікарні

У нас було по штату 318 медпрацівників. Зараз залишилося 163. Лікарів було 86, зараз залишилось тільки 20. По 1-2 лікарю на відділення. Вікна скрізь закриті мішками, 2 січня у нас був обстріл.

Олександр Юрійович працює охоронцем на місцевому підприємстві. Повертався додому з нічної зміни, коли потрапив під обстріл.

Олександр Юрійович

До пенсионного дошел и как раз в это время, в 8 часов, начали бомбить. И получил это ранение и попал сюда.

Усі операційні перемістили в ту частину будівлі, що не зазнає обстрілів.

Тетяна Велигоря, лікар-інтерн хірургічного відділення

Зараз ми тут оперуємо, тут вікна виходять не на бік кордону. Взагалі оперували в 3 операційній, зараз тут, тому що тут безпечніше. Взагалі їх три, кожна готова. Буває, що поступає відразу троє поранених та доводиться між операційними бігати по 5 разів.

У хірургів вже зібралася колекція уламків, які вилучили під час операцій. Частину забрали правоохоронці.

Ось кульове поранення було, дістали. Це було з грудної клітини. Це все як речові докази.

Тетяна нещодавно закінчила навчання й працювала в харківській лікарні. В Вовчанськ приїхала до батьків.

Тетяна Велигоря, лікар-інтерн хірургічного відділення

На вихідні приїхала до батьків і не змогла виїхати. Тому вирішила піти сюди, розуміла, що медсестри виїжджають, лікарі виїжджають, штату не вистачають. Приїхала сюди, Віктор Іванович мене всьому навчив, тут потрібні свої навички. Найстрашніше було те, що потрібно було лікувати людей, які приходять зі зброєю. І ці люди можуть піти проти тебе, щось проти тебе почати. Так, це було важко.

Заввідділення хірургії Віктор Іванович згадує найважчі дні для лікарні.

Віктор Черниш, завідувач відділення хірургії

Перше що ми побачили, в 5:40, вони пересікали навпроти лікарні, через міст переїжджали перші Кантемирівської дивізії. Це те, що ми бачили на власні очі. Перший пацієнт був біля 8ї, він сторожем був у школі, вони обстріляли школу і сторожа поранили. Це був наш першій пацієнт військового часу. Через декілька хвилин привезли поранену родину, але жінка померла в «швидкій». У нас був тільки важко поранений чоловік, у якого були кульові поранення грудної клітини, черевної порожнини, кінцівок. Ми його прооперували, але через декілька годин він помер і від крововтрати, і від шокового стану. Він був розстріляний танкістами Кантемирівської дивізії.

В цей же день була родина, вони їхали на дойку, там було два чоловіка і три жінки, у тому числі 16-річна дитина. Їх всіх розстріляли російські солдати, вони проїжджали мимо танків. У всіх були кульові поранення, ми всіх прооперували, ніхто не помер. Дитину прооперував наш харківський нейрохирург, він мешкає в Вовчанському районі.

Взагалі за перших пару днів ми прийняли більше 15 чоловік. Одного дня одномоментно у нас було 24 чоловіка, це були поранені Донецької армії, коли наші війська їх дуже сильно розбомбили.

Лікарня отримує необхідні медикаменти, львівські волонтери придбали для медзакладу апаратуру.

Олексій Гоянюк, представник ГО «Дипломати»

Привезли спеціально для цієї лікарні, спеціально для цього міста на їхній запит наркозно-дихальний апарат. Додатково до нього придбали кисневий концентратор, оскільки маємо інформацію, що кисень не постачається в місто. Придбали медичний компресор – все необхідне для того, щоб цей апарат врятував якомога більше життів. Окрім цього ми привезли багато медикаментів, різних приладів, знарядь для хірургії.

Вже третій місяць у Вовчанську працює гуманітарний центр, який займається допомогою мешканцям.

Жанна Писаренко, волонтер

Крім продуктових наборів, які на щастя почали більше привозити, у нас постійна потреба у памперсах для дорослих, оскільки є лежачі хворі. Теплі пледи, ковдри привозять, але людям потрібно більше, оскільки в таких багатоквартирних будинка температура може +5 від сили. І електрообігрівачів катастрофічно не вистачає. Буржуйки отримуємо, але іх не завжди можна встановити в квартирах. А якщо встановити – не завжди можна отримати дрова. Скрізь ліс, але все заміновано і лісорубів в ліс не пускають і дрова не привозять людям нажаль.

Патрульні забезпечують порядок на вулицях, тривають стабілізаційні заходи.

Олексій Харківський, нач. сектору реагування ПП відділу поліції № 1 м. Вовчанськ

Виявляємо людей, які здійснювали колабораційну діяльність, які підтримують і наразі державу-окупанта. Але головне наше завдіння – охорона громадського порядку і забезпечення безпеки у пунктах видачі гуманітарної допомоги. Також доставляємо до віддалених сел на кордоні гуманітарні набори людям, бо не всі волонтери хочуть туди їхати, це теж потрібно зрозуміти.

Всі люди зараз у Вовчанську, 99,9% населення – це люди, які чекали нашого приходу, чекали на Україну. Всі, хто підтримував рф – на початку вересня виїхали до держави-окупанта. Люди нас зустрічали дуже радісно. Ми зайшли в місто 11 вересня і нас відразу окружили люди, вони скандували, співали гімн, піднімали прапор. Це біло дуже приємно, що люди нас чекали і дочекалися нарешті. І в цьому місті все буде Україна.