У 1918 році Україну визнали в Європі

9 лютого 1918 року у Бересті (Брест-Литовську) між Українською Народною Республікою (УНР) з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією з іншого була підписана мирна угода.

Українську делегацію від УНР представляли прем’єр-міністр Всеволод Голубович (голова), Микола Левитський, Микола Любинський, Михайло Полоз, Олександр Севрюк. Ця делегація прибула на переговори у статусі представників самостійної держави. Німеччина домагалася визнання незалежності УНР совєцькою росією. Делегація від якої вже вела переговори у Брест-Литовську. Лев Троцький доводив, що влада в Україні належить більшовикам і у складі їхньої делегації є представники від українського совєцького Народного Секретаріату.

За умовами договору обидві сторони проголошували між собою мир. «Тому, що український народ проголосив себе незалежним і виразив бажання привернути мирний стан між Українською Народною Республікою і державами, що находяться в війні з більшовицькою росією. – йдеться у тексті договору, – Вони хотять вчинити перший крок до тривкого і для всіх сторін почесного світового миру, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привернення дружніх відносин між народами на полі політичному, правному, господарському і умовому».

До складу УНР відходили Холмщина і Підляшшя, а Галичина і Буковина виділялися в окремий коронний край у складі Австро-Угорської імперії. УНР зобов’язувалася постачати Центральним державам їжу та промислову продукцію.

Натомість Німеччина примусила російську більшовицьку делегацію «визнати» незалежність УНР, підписавши 3 березня 1918-го мирний договір. Та останній договір не мав сенсу, бо 1919-го Москва, завдяки пропаганді та багнетам завоювала більшу частину України.

Щодо комплексу договорів, підписаних у Бересті існувала певна термінологічна невизначеність.

У радянській історіографії існувало чітке розмежування між "Брест-Литовською угодою" та "Брестським миром". Під "Брест-Литовською угодою" розумівся комплекс документів, підписаних між УНР та державами Четверного союзу 9 лютого (27 січня), а під "Брестським миром" - між радянською росією та тими ж таки державами Четверного союзу 3 березня.

При цьому важливим є конотації, якими наділялись обидва терміни. "Брестський мир" мав викликати позитивні емоції, адже мир – це те, чого прагнули мільйони мешканців колишньої російської імперії.

Негатив мав ініціювати термін "Брест-Литовська угода". По-перше, Брест-Литовськ – це внесення дисонансу у свідомість радянських громадян (усі знають, що Брест – це Білорусь, а тому він не може бути Литовським). Освічені громадяни знали, що це дореволюційна, стара, "застаріла" назва Бреста, а отже, користувачі цієї назви є ретроградами і повинні асоціюватися із царським режимом. По-друге, "угода" це не "мир". Вона має значно негативніший контекст. Хтось із кимось уклав угоду. Це майже змова…

Договір від 9 лютого 1918 року врятував УНР від поглинання більшовицькою росією. 1 березня більшовицькі війська змушені були залишити столицю УНР Київ. Через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. Більшовицьку владу було повалено, але ненадовго: через внутрішньополітичні чвари всередині українського політикуму, за рік більшовики знову були в Києві.

Джерело: https://t.me/c/1475496872/7704

Новости портала «Весь Харьков»