На кожній позиції – по кілька чотирилапих: як бійці НГУ опікуються покинутими тваринами на Харківщині

Якщо немає бойового виходу – ось так починається кожен ранок гвардійця «Палича». Сім наших та дві, що їсти приходять – пояснює військовий. У цьому селі на Куп’янському напрямку багато котів та собак, за якими нема кому доглядати.

«Палич», гвардієць 5-ї Слобожанської бригади НГУ

Такий я є, не може бачити коли, коти або собаки голодують.

Веніамін буде восьмим котом, якого «Палич» повезе додому з фронту. Тваринка одразу припала гвардійцю до душі – кіт товариський та лагідний, а от їсти з іншими хвостатими Веніаміну трохи лячно.

«Палич», гвардієць 5-ї Слобожанської бригади НГУ

Я подивився на нього і зрозумів, що він – Веніамін. Не знаю, чи дружина нас пусте… Не пусте – будемо винаймати квартиру і жити окремо. Або вона піде наймати квартиру.

Вона ж теж розуміє, що це не те що я десь поїхав на Пташиний ринок і купив кота, бо котів в хаті мало. Вона розуміє що вони потребують догляду.

Як коти знаходять позиції – загадка, говорить гвардієць з позивним «Денчик». Тут прихищають та годують усіх безхатніх тварин. А ті швидко обживаються, полюють на мишей та зігрівають не лише котячим муркотінням.

«Денчик», гвардієць 5-ї Слобожанської бригади НГУ

Хлопці вихваляються котятами – не хочуть віддавати, бо коли немає можливості обігрітись буржуйкою або пічкою – котятами обігріваються. Кажу, лежу, ноги мерзнуть, мерзне все. А тут не мерзне – котята обліпили, гріються об нього. Не менше п’яти котів і на іншій позиції. У забобони про чорних котів тут не вірять. Кицька Марічка тут загальна улюблениця.

«Соловій», гвардієць 5-ї Слобожанської бригади НГУ

В принципі, ручні, але на початку, коли тільки налаштовували з ними відносини, то вони ну дуже не хотіли підходити. А зараз все добре – в першу чергу, вони знімають напругу, бо коли повертаємось з позицій – просто погладив кілька хвилин і вже все добре.

З такими галасливими охоронцями чужий ніхто не пройде, жартують гвардійці. Чорний собака прийшов сюди з іншої позиції, рудий – місцевий. Харчуються чотирилапі охоронці з гвардійського столу.

«Вовк», гвардієць 5-ї Слобожанської бригади НГУ

Чорного м’ясом годуємо, ковбасою… Все, що ми їмо – і вони їдять. Іноді й корм купуємо.

Місцева жителька пані Ганна вдячна гвардійцям, що ті турбуються про безхатніх тварин. Сама жінка не втомлюється пригощати українських захисників млинцями, пиріжками, холодцем та соліннями.

Ганна, місцева жителька

Готуємо їм, і любимо ми їх, і дякуємо їм за те, що вони нас захищають. Ми за Україну, хай живе Україна і хочемо Перемоги.

До цього села на Куп’янському напрямку російські танки заїхали вранці двадцять четвертого лютого двадцять другого року. Коли окупантів звідси вибили, розповідає пані Ганна, підтримувати Україну стали навіть проросійськи налаштовані жителі села.

Ганна, місцева жителька

Вони ж бачать, що робить русня, вони ж почали бити по чому… Що, в нас у школі хоч один був військовий? Не було, ні одного не було військового в школі, ніколи не було.

Окрім школи окупанти зруйнували в селі магазин та пошту. Тому люди, які тут лишаються, вдячні українським воїнам за звільнення. І вірять, що хтось так само турбується про їхніх рідних, які нищать російських окупантів на інших ділянках фронту.