На Харківщині вшанували пам’ять капітана поліції, який загинув у Куп’янську

Олександр Попович одним із перших приєднався до бойових груп поліції у двадцять другому році, коли ворог підійшов до околиць Харкова. І щоразу після поранень повертався у стрій.

Сергій Щебетун, командир

Виконував найскладніші задачі. Від перевірки інформації щодо прориву ДРГ в Харкові, до евакуації людей і патрулювання міста.

Сергій Брусенцев, побратим

Потрапили під мінометний обстріл. Були контужені, поранені, нас відвезли до шпиталю. Ми вилікувалися і поїхали знову на Куп’янськ.

Коли харківські поліцейські потрапили в оточення під Торецьком на Донеччині, Олександр Попович рвався їхати на допомогу. Командир наполіг, щоб той лишався у Куп’янську.

Сергій Брусенцев, побратим

Так сталося, що зазвичай я за кермом їздив, а він старший, сидів поруч. А то якось він каже: «Та давай я поїду». Інколи він любив там сам сісти за руль, покататися. І так трапилося, що він сів за кермо і я рядом, і він мені врятував життя. Дрон влучив саме у місце водія, у дах.

Сергій Щебетун, командир

Коли надійшла звістка страшна, я одразу сів та поїхав до Куп’янська і до останнього не міг повірити в те, що він дійсно загинув. З ним не могло це трапитися. Він завжди виходив сухим з усіх найважливіших, найстрашніших ситуацій. Але цього разу він загинув, загинув зі зброєю в руках, захищаючи нашу рідну державу, нашу рідну Харківщину.

Якщо траплялися життєві негаразди, Олександр казав дружині Тетяні: «Це не проблема, в тебе є я». Переживати втрату жінці допомагають двоє дітей.

Тетяна Попович, дружина Олександра

І дуже тяжко лишитися без цієї найголовнішої опори. Сумую за ним. Інколи розумієш, що це все трапилось, але десь у підсвідомості мені здається, що він просто десь там, що він приїде. Дома на вихідних, коли бачиш військову машину, яка спускається з гори, то серце виривається з грудей. Здається, що це він.