«Армійський шлях починав паралельно з навчанням»: історія прикордонника з Харківщини

Прикордонник із Харківщини, який служить у 4 загоні ДПСУ та воює з 2015 року, розповів про початок повномасштабної війни, штурми та життя на передовій.

Історію бійця публікує пресслужба ДПСУ.

Олег родом з Харківської області, у Держприкордонслужбу прийшов ще 2015 року. «Армійський шлях починав паралельно з цивільним навчанням, а справжнє випробування прийшло вже під час повномасштабної війни», – каже він.

«Пам’ятаю – це було неочікувано. Я на той момент жив у Вовчанську. Почув перші вибухи – і декілька хвилин ми з дружиною ще не могли зрозуміти що відбувається. Вже тоді надійшли дзвінки тривожні – таки почалася війна. Евакуював її не одразу. Ніхто ще не розумів, що коїться, треба було приймати дуже швидко рішення. Час на збори був буквально кілька хвилин», – згадує Олег.

Його сім’я виїхала з міста лише через два місяці. Сам прикордонник одразу став до роботи. «У перші дні був хаос – зрозумілі команди, не зрозумілі задачі. Але за кілька днів усе налагодилося. Ми вже підпорядковувалися Збройним силам і виконували їхні завдання на Балаклійському напрямку».

Найважче, за словами військового, були штурми. «Заходити в лобову атаку на противника – ти не можеш передбачити, що саме буде. Отримали задачу – взяти населений пункт. Я очолював штурмову групу. Противник дуже щільно замінував підходи. Так сталося, що ми наїхали на ворожу міну. Слава Богу, всі живі. Так, були поранення, але всіх евакуювали», – розповідає він.

Попри ризики, українські підрозділи тоді змогли вибити окупантів. «Не можна недооцінювати противника. Я б не сказав, що противник був слабкий, але ми перемогли з усіма складовими Сил оборони. Місцеві нас підтримували, були сльози радості – Україна повернулася, про них не забули», – ділиться прикордонник.

Після Балаклії були Лиманський і Бахмутський напрямки. «Тоді війна перейшла на інший рівень – більше FPV-дронів, розвідників. Противник масово штурмував, не шкодуючи ані людей, ані техніки», – говорить захисник.

Нині, каже Олег, на його ділянці фронту трохи спокійніше, але роботи вистачає: «Найбільше радує, коли знищуємо особовий склад противника, їхні укриття, транспорт, засоби зв’язку. Особливо позиції ворожих пілотів, які не дають спокою ні вдень, ні вночі».

Він додає, що у війську кожен може знайти свою справу: є потреба в ІТ-спеціалістах, зв’язківцях, механіках, ремонтниках. Про власні плани Олег говорить просто: «Я все своє життя в армії. У першу чергу хотілося б відпочити, побути разом із дружиною та дітьми».