7 грудня 1991 року поставлено крапку в існуванні срср

7 грудня 1991 року керівники України, російської Федерації та Білорусі зустрілися в урядовій резиденції у Біловезькій пущі для того, щоб поставити крапку в існуванні радянського союзу

З точки зору сьогоднішньої історичної перспективи таке рішення здається логічним й майже неуникненним. Проте практично ніхто – навіть після українського референдуму 1 грудня – не міг повірити, що це станеться. Я добре памʼятаю, що коли зʼявилися перші повідомлення щодо підписання угоди про створення СНД, колеги телефонували до мене з різних столиць тоді ще союзних республік й запитували, що там все ж таки сталося. І головним містом, в якому ніхто не міг зрозуміти, що сталося, була Москва.

російська пропаганда звично називає головним могильником радянського союзу нашого першого президента Леоніда Кравчука. Однак у цьому немає ані крихти правди. Річ у тому, що Леонід Макарович прилетів до Мінська зовсім не ховати радянський союз, а навпаки – пояснити Борисові Єльцину, що Україна після референдуму 1 грудня не має жодних намірів і можливостей залишатися в союзі чи приєднуватися до якоїсь його оновленої реінкарнації. Здавалося б, що тут особливого? Адже перед тим з радянського союзу вже вийшли три країни Балтії, відновлення незалежності яких було офіційно визнано Державною радою срср. І ніхто не вважав, що «відпадання» трьох республік ставить крапку на існуванні срср.

Проте з Україною була зовсім інша історія. В Москві вперто не хотіли вірити, що Україна «насправді» вийде з радянського союзу – так, як після 2014 року вперто не хотіли погоджуватися із тим, що Україна більше не бере участі в діяльності СНД, і запрошення на саміти організації продовжували надсилати не тільки Порошенкові, а й Зеленському. Єльцин сказав своїй радниці Галині Старовойтовій, що «Михайло Сергійович якось розбереться», якщо український референдум завершиться успіхом прихильників незалежності. Навіть після того, як референдум відбувся, у Москві продовжували сприймати його просто як український додатковий козир у перемовинах по оновленому союзу.

Єльцин, який після 1 грудня усвідомив, що Горбачов ні з чим не розбереться, летів до Мінська саме для того, щоб дізнатися, на яких умовах Україна збирається надалі бути частиною союзу – і це не жарт. Перед поїздкою Єльцин спеціально зустрівся із Горбачовим для обговорення своєї майбутньої зустрічі з Кравчуком – і після розмови з президентом срср констатував, що «без України союзний договір втрачає будь-який сенс».

Але в тому то й річ, що в Москві всі були впевнені, що Україна обовʼязково до цього договору приєднається – Єльцину тільки залишалося вияснити, на яких умовах. Проте у Біловезькій пущі на президента росії очікував сюрприз: Кравчук твердо пояснив йому, що після 1 грудня не має від українського народу мандата на підписання нового союзного договору. Просто кажучи, що Україна тепер – незалежна держава, ось чого у Москві ніяк не могли второпати! Так що у Біловезькій пущі насправді відбувалася зустріч керівника цієї незалежної держави із керівниками двох союзних республік у складі срср. І це теж треба зрозуміти: парламенти росії і Білорусі актів про незалежність не приймали (Верховна рада БРСР надала декларації про суверенітет статус конституційного закону) і референдумів щодо незалежності не проводили. З керівників, що зібралися під Мінськом, лідером нової й міжнародно визнаної держави був один Кравчук.

І тоді запрацював інший механізм, який Єльцин також обговорював із соратниками напередодні зустрічі з Кравчуком та Шушкевичем – ухвалити рішення про розпуск союзу і створення нового міждержавного утворення. Для Єльцина, в оточенні якого була велика група прихильників незалежності росії на чолі із тодішнім державним секретарем РРФСР Геннадієм Бурбулісом, це був непоганий шанс нарешті остаточно позбутися набридлого йому Горбачова. Ну і найголовніше – те, що я почув від Єльцина, коли ми зустрічалися за кілька тижнів до подій у Біловежжі: «із Україною я президент європейської держави, а без України – азійської. А я не хочу бути президентом азійської держави».

І так, Єльцин був впевнений, що мова йде про недовгий період поступок і, зрештою, з часом він дійсно стане президентом нової союзної держави – тільки без Горбачова і з Україною.

Тепер найважливіше для нас питання: чому на цю угоду пішов Кравчук? Адже він міг поїхати з Білорусі без будь-яких рішень, просто поінформувавши Єльцина як горбачовського парламентера, що ніякої України в оновленому союзі не буде, і побажати Єльцину та Шушкевичу плідної роботи над новим союзним договором. Але це легко говорити з перспективи 2025 року. А тоді, у грудні 1991-го, впевненості у лояльності власної армії та інших силових структур і у здатності утримати незалежність в разі тиску з боку Москви у Кравчука могло й не бути. У нього зʼявилася можливість розʼєднати Горбачова з Єльциним і паралізувати союзний центр. В разі відмови від підписання угоди він би їх обʼєднав.

Те, що було далі, ми добре знаємо. Співдружність так і не перетворилася на нову союзну державу, а росія так і не відмовилася від бажання загарбати Україну і зберегти її у складі власного імперського проєкту. Домовленість у Вискулях обернулася відкладеною великою війною, у перші місяці якої помер Леонід Кравчук.

Джерело: https://www.facebook.com/portnikov

Новости портала «Весь Харьков»