Волонтерка з Луганщини плете у Харкові маскувальні сітки для українських військових

Стареньке радіо Галина Іщук привезла з рідного Донбасу у 2015 році. Його вмикає щоразу, коли береться до плетіння сіток. Радіо не заглушає звуки російських бомбардувань Харкова, та жінці так спокійніше.

Галина Іщук, волонтерка

Це у 22-му було, стіни трусяться, а тут не страшно. Оце в’яжу сітки, іноді і наплачешся, бо одній скучно. І стіни давлять, вікон немає, потом соплі зберу і давай знову в’язати сітки.

Рідне місто пані Галини на Луганщині опинилося у тимчасовій окупації. Приїхавши до Харкова, одразу почала шукати можливість, як допомогти українським захисникам.

Галина Іщук, волонтерка

А потім іще саме головне, хлопці гинуть на війні, вони нас захищають. Без рук, без ніг приходять. Чому вони повинні воювати? В нас така страшна війна. А ми що повинні? Красу наводити, да? Жити як ні в чому не бувало. А ми от жінки повинні, як то кажуть, подавати снаряди.

Спочатку, згадує волонтерка, виготовляли маскувальний захист разом з іншими жінками в окремому приміщенні. На початку повномасштабного вторгнення це стало складно. Нині спанбонд – матеріал для виготовлення сіток – та основу волонтери привозять їй додому.

Галина Іщук, волонтерка

Тут безпечніше, бо ми туди добиралися, трамваї не ходили, ми пішки бігали оце все. А тут в мене більше часу. Я можу пов’язатися, там, наприклад, спина болить, втомилася, полежала, щось зробила. зробила, скупилася і знову пов’язалася дуже зручно. Стійку мені зробив чоловік. Це він мені шурупи з тієї сторони повідкушував, а це ізолентою позакручував, бо шурупи ребристі, щоб воно не заважало.

Додаткове освітлення та ось такий табурет, щоб пані Галина діставала до верхівки стійки, теж змайстрував чоловік. Щоб не мерзнути в коридорі взимку, волонтерка привезла з відпочинку у Карпатах такі теплі капці та безрукавку. Жінка впевнена – навіть найбільшу сітку можна сплести вдома. Аби бажання було.

Галина Іщук, волонтерка

Я колись тут в’язала, запит був 20 на 9, ну в мене вона вийшла 21. На метр більше, на 10. Я думала тут сказюся, коридорчик маленький, от оце, перекидати її скільки. Отут куча, там куча, а потім як ми з чоловіком у коридорі її витягли, весь коридор.

Для кожної пори року волонтерка старанно підбирає кольори, щоб найкраще замаскувати позиції українських військових та їхню бойову техніку від росіян. Тому й першому снігу не радіє – це привід шукати білий спанбонд.

Галина Іщук, волонтерка

Таке на осінь купляємо, в мене були жовте, таке темно-зелене, от підбираєш листя, щоб там от як воно починає жовтіти, ще зелень. Оце я вже в’яжу, вже все зелені немає, воно гниле оце, да? Ось оно пріле листя, оце земля виглядає, воно таке вже піде.

Волонтерська організація мені дають основу, стрічки. Ну, іноді не вистачає. Краще коли різні кольори, більше кольорів. Я збираю гроші в чаті, в під’їзді кину, у мене декілька отут жильці такі молодці, одразу накидають і, ну отак от, бо розуміють, що не вистачає грошей.

Буває, зізнається волонтерка, спина болить так, що без знеболювальних не обійтися. Та хіба нашим військовим легше, говорить пані Галина, і трохи перепочивши, знову вплітає в сітку різнокольорові стрічки. Маскування, яке виготовила Галина Іщук, захищає українських воїнів на її рідній Луганщині, на Запоріжжі та на Харківщині.