12.10.2019 08:19
Просмотров: 1023

Ціна знанням військового хірурга — врятоване життя людини

Ціна знанням військового хірурга — врятоване життя людини

З початком проведення Антитерористичної операції на сході України ніхто не припускав, що війна затягнеться на роки. На Донбасі українські військові зазнають великих втрат, проте мужньо продовжують захищати Батьківщину. Разом із бійцями на фронті перебувають і медики.

Серед тих, хто рятував бійців — військовий лікар, професор кафедри військової хірургії факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації Української військово-медичної академії полковник медичної служби Сергій Король. У розмові з АрміяInform Сергій Олександрович розповідає про свій вибір поїхати на війну, з якими проблемами довелося зіштовхнутися, скількох бійців врятував, про реформу в галузі медицини й життєві цінності.

Військову медицину напередодні АТО майже знищили

— Сергію Олександровичу, відомо, що в 2014 році ви були одним із перших медиків, хто поїхав на схід, у пучину війни. Чи оцінювали ризики свого вибору? Розкажіть про це.

— Після того, як РНБОУ в квітні 2014-го вирішила розпочати антитерористичну операцію, я зрозумів, що попри ризик для життя, як справжній патріот, маю збирати тривожну валізу та їхати на схід. Укладаючи речі, помітив, що на кепці камуфляжної форми немає кокарди з тризубом. Почав шилом робити отвір у головному уборі. Пробив собі долоню — потекла кров. Оскільки хірурги — люди дуже забобонні, я зрозумів: АТО так швидко не закінчиться й буде багато крові.

Дорогою до місця служби готувався до тяжкої праці, тому що поранення кінцівок, за досвідом сучасних бойових конфліктів, становлять переважну більшість. Але побачене за кількістю поранених, тяжкістю травм, перевищило всі можливі очікування. Так розпочалася цілодобова робота за операційним столом, без сну, відпочинку, зустрічі гвинтокрилів і сортування поранених залежно від потреб у наданні невідкладної хірургічної допомоги. Іловайськ, Дебальцеве...

— У якому стані на той час була військова медицина, зокрема, щодо забезпечення шпиталів фахівцями?

— Військову медицину напередодні бойових дій майже знищили. Так, викреслили з переліку медичних фахів таку науку, як «Воєнно-польова хірургія». У ті часи міністри оборони мали російське громадянство і ми постійно чули, що військові медики не потрібні мирній державі без ворогів... Наводили шалені цифри про 3% потреб ЗС України у військових медиках від загальної кількості військовослужбовців. Але, як засвідчив досвід війни на Донбасі, військова медицина має бути окремим родом військ або Військово-медичними силами ЗСУ.

І в нас вже є успіхи. Зокрема колектив Української військово-медичної академії створив сучасні набори інструментарію, комплекти медичного майна відповідно до кількості санітарних втрат і потреб війська. Велику допомогу із забезпечення медичної служби на початку АТО/ООС здійснювали волонтери, справжні патріоти, люди з великим серцем.

Телемедицина допомагає консультувати колег на передовій

— Які особливості надання хірургічної допомоги з’явилися під час оперування поранених бійців у зоні бойових дій?

— Особливістю вогнепальних поранень на початковій фазі АТО було переважання осколкових поранень — майже 80%. Вони мали тяжкий, множинний і поєднаний характер. Мінно-вибухові поранення супроводжувалися відривами кінцівок. Багато поранених надходило в стані травматичного шоку до військових госпіталів лише за 6-24 годин після поранення. Здебільшого — молоді люди, яких слід було повернути до повноцінного життя. І це потребувало негайного ухвалення відповідальних рішень про обсяг та зміст операцій. Саме в цьому полягає відмінність військової хірургії від хірургії мирного часу. І нам, військовим медикам, під час операцій доводилося навчати цивільних колег, які прибули на війну.

— Чи застосовували під час операцій закордонний досвід?

— Ми постійно вдосконалюємо професійний рівень. Приміром, я пройшов стажування в травматолого-ортопедичних клініках США, ФРН, Австрії, Франції, Бельгії, Чехії, Словаччини, Китаю. І в роботі використовую стандарти НАТО, що стосуються саме надання медичної допомоги.

— У 2017 році ви були травматологом групи підсилення 65-го військового мобільного госпіталю в Бахмуті. Скільки оперативних втручань довелося виконати тоді?

— Тоді настала стабілізаційна фаза збройного конфлікту, коли на перший план вийшли мінно-вибухові поранення, що супроводжувалися відривами кінцівок і кульові від «роботи» снайперів. Надання медичної допомоги в умовах Бахмутської центральної районної лікарні чергувалися з нічними виїздами на операції в Попасну, Світлодарськ і Торецьк. За той час я виконав понад 112 операційних втручань.

Окрім цього, з’явився час навчити цивільних травматологів центральних районних лікарень на терені АТО методикам операційних втручань, яких вони раніше не виконували, вважаючи вищим пілотажем. Так ми підвищили професійний рівень цивільних колег. Упровадження телемедицини допомагає консультувати колег на передовій у складних випадках.

Війна дає колосальний клінічний матеріал

— Що ви зробили після повернення додому? Чи готові ще поїхати на терен війни?

— Після повернення додому я зрозумів, що отримав колосальний клінічний матеріал, який слід систематизувати, ретельно проаналізувати й виявити закономірності, що мають наукову новизну. Треба було відслідкувати віддалені результати лікування поранених задля визначення ефективності впроваджених методик. Сів у машину та об’їхав по Україні поранених, яких лікував. Саме ці дані сприяли вдосконаленню і впровадженню системи надання травматологічної допомоги пораненим в умовах бойових дій. Нині постійно відчуваю потребу в черговому відрядженні, щоб бути корисним нашим героям.

— У травні ви захистили докторську дисертацію. За якою темою?

— Ця робота має спецтему, присвячену наданню травматологічної допомоги пораненим в умовах АТО. Хірурги знають, як надавати медичну допомогу одному, двом пораненим. А що робити, коли їх сотні, тисячі? Кому допомагати насамперед, кому потім залежно від тяжкості травми і бойової обстановки? Які методики використовувати на всіх рівнях медзабезпечення в умовах сучасного збройного конфлікту. От про це вона.

За час війни я написав понад 100 статей, зокрема, у міжнародних фахових виданнях, нині працюю над монографією, що підсумовує досвід АТО/ООС. Усім хірургам, які надавали медичну допомогу пораненим, слід ділитися досвідом, бо ціна цьому — життя людини. Я сам відчуваю постійну потребу в підвищенні професійного рівня. Процес навчання й освіти не можна зупиняти. Якщо лікар не хоче розвиватися і медицина його обтяжує, йому треба обрати іншу галузь.

— Окрім того, що ви — практикуючий хірург, ви ще й викладаєте в Українській військово-медичній академії і є професором кафедри військової хірургії. Який рівень сучасних слухачів — військових медиків?

Була небезпека, що після відкриття кордонів найкраща молодь з-поміж медиків поїде для подальшого навчання за межі України. Слухачі УВМА зробили свій вибір, вони — патріоти.

Якість знань і рівень підготовки в академії є досить високим. У чоловіків і жінок-військовослужбовців, до речі, співвідношення яких майже 50 на 50 %, горять очі. Вони, немов губки, вбирають знання, які їм передають досвідчені викладачі. Слухачі знають, що свою службу і самостійну медичну практику розпочнуть з військово-мобільного госпіталю у районі проведення ООС.

— Ваше ставлення до медичної реформи?

— Корисні для людей реформи — підтримую. Вважаю, що нам треба взяти досвід реформування медицини в західноєвропейських держав. Хотілося більшої доступності меддопомоги. Щоб люди не чекали в черзі годинами консультації лікаря загальної практики, а могли отримати вичерпну допомогу лікаря-спеціаліста цілодобово.

— Яка проблематика розвитку військової медицини потребує негайного вирішення?

— Впровадження стандартів НАТО в повсякденну діяльність військово-медичної служби. Поліпшення фінансування лікувальних закладів Міноборони. Створення Військово-медичних сил за аналогом з країнами Альянсу.

— Чи є люди, яким завдячуєте як професіонал?

— Безумовно, це мої вчителі: професор Лев Миколайович Анкін, який навчив професійним навичкам хірурга, травматолога-ортопеда й науковця; член-кореспондент Національної академії медичних наук генерал-майор медичної служби Ігор Петрович Хоменко, який навчив чуйно ставитися до хворих і підлеглих, любити людей, вимогливості до себе.

— Яке ваше життєве кредо?

— У мене — це слова Отто фон Бісмарка: «Вчися так, як ніби тобі належить жити вічно, живи так, як ніби тобі доведеться померти завтра».

— І яке ваше головне досягнення?

— Це мої учні, котрі щодня рятують життя військових. Я отримую задоволення від їхніх успіхів. Слава Україні!

Розмову вела Тетяна Рубан, Інформагентство Міноборони АрміяInform

Источник: mil.gov.ua

Новости портала «Весь Харьков»


Читайте ещё:

Март
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
 
Архив новостей

Ми рекомендуємо

  • Рощинская — доставка воды в Харькове на сайте vodar.in.ua.

Юридичне забезпечення порталу

Адвокат
СМОРОДИНСЬКИЙ
Віктор Семенович