«Добре коли син поруч, але буває страшно за нього»: у Слобожанській бригаді пліч-о-пліч воюють батько і син
Батько стикнувся з «російськими традиціями звільняти» ще у 90-ті рр. на кордоні з Придністров’ям, син долучився до українського війська з початком повномасштабного вторгнення. Сьогодні батько і син боронять країну в одній бригаді, мають за плечима досвід боїв на Харківщині та Луганщині.
24 річний нацгвардієць 5 Слобожанської бригади Максим Матвієнко брав участь у всіх відомих протистояннях за Харківщину. Він приєднався до війська на початку вторгнення і з першого дня служби став на оборону харківського фронту. Молодий чоловік проходив строкову службу у лавах ЗСУ, а після звільнення у запас щороку залучався на збори, аби не втрачати навички.
Максим Матвієнко, нацгвардієць
Навесні мене разом з підрозділом перекинули на Балаклійський напрямок. Все літо лінія фронту майже не рухалася, ми проводили розвідку і постійно перебували у стані бойової готовності.
У цей час його батько Михайло Матвієнко не міг знайти собі місця вдома. Дуже схвильований подіями у країні і тим, що син є активним учасником війни змушували його хвилюватися і не спати ночами. У травні 2022 року батько Макса також приєднався до 5 Слобожанської бригади. За власним бажанням вони проходять службу в одному підрозділі.
51 річний харків’янин Михайло ще у 1992 році вперше побачив жахіття, які по собі лишають збройні сили рф.
Михайло Матвієнко, нацгвардієць:
Моя служба припала з ескалацією конфлікту у Придністровській війні. Мене як строковика прикордонника відправили посилювати український кордон і тоді вже ми побачили так звані «військові традиції» армії рф, на кшталт захоплення території незалежної країни з уявними цілями. І, звичайно, перетворення його у холодне протистояння. Сценарій в них один.
Пліч-о-пліч чоловіки пройшли контрнаступальну операцію на Харківщині. Просування було швидким, Балаклія, Ізюм, Куп’янськ. Росіяни залишали позиції та кидали техніку. Наступним повернувся під контроль України Лиман.
Михайло Матвієнко, нацгвардієць:
Найбільше нам раділи діти та жінки. Мені назавжди запам’ятається, як один хлопчик подарував нашому побратиму малюнок, на якому був зображений український прапор. Цивільним ми допомагали, віддавали їм свої продукти. Потім, коли нам було необхідно просуватися далі, місцеві благали нас не йти. Разом з нами до селища приходив спокій. Я пояснював, що ми йдемо далі, щоб їм не довелося переживати окупацію більш ніколи.
Разом з підрозділом військовослужбовці просунулися далі на схід. Луганщина і далі є однією з найгарячіших точок українського фронту, де слобожанські бійці воюють 24/7.
Максим Матвієнко, нацгвардієць
Згадуючи події багатьох днів на фронті хочеться дякувати власній вдачі. Ми їхали однією дорогою на завдання у бік Кремінної та повертались назад, по тій же колії. Далі я бачу, як машина, що їхала перед нами підривається. Вибух, вогонь. Ми рятували побратимів, витягували їх з машини, що палає. Трохи пізніше я зрозумів, що поранений сам.
Михайло Матвієнко, нацгвардієць:
Я приїжджаю у вечорі після завдання, в цей час син був на іншому напрямку, і мені говорять що Макс у шпиталі. Я втратив дар говорити й поблід. З одного боку це добре, що син поряд, можна сказати під наглядом. А з іншого – це війна і тут буває страшно.
Через тиждень після першої контузії Матвієнко молодший повернувся до строю. 30 листопада нацгвардійці здійснили чергову спробу взяти Кремінну.
Максим Матвієнко, нацгвардієць
Тато був у штормовій групі, я – у групі прикриття. Ми один в одного у полі зору. Тут приліт, нас «накривають» з чогось важкого, я бачу як його хлопці та наші – всі падають. У перші миті ти не розумієш, що відбувається з тобою, вибухова хвиля просто збиває з ніг. Я дивлюся у бік, де був тато і бачу, що усі лежать на землі. Я дуже злякався за нього. Того дня нас усіх контузило. За мірками «передку» – це здавалося б обійшлося.
Зараз чоловіки на Харківщині. Вони проходять лікування після бойового травмування, їх реабілітацію супроводжують психологи. Контузія, або як її ще називають акубаротравма, руйнує здоров’я військових поступово та впливає на різні системи організму. Про повне відновлення говорити важко.
Джерело: відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ.
