Козача Лопань: як у селищі зустріли українських військових
Майже половину Дергачівської громади було окуповано у перший же день війни – російські військові зайняли усі населені пункти вздовж державного кордону. За оцінками голови Дергачівської громади Вячеслава Задоренка, в заручниках загарбників опинилися кілька тисяч українців.
Вячеслав Задоренко, голова Дергачівської громади
Під окупацією знаходились порядка 3 тисяч чоловік, а то може і 4 тисячі. Потім люди евакуйовувалися, бували й випадки коли людей примусово вивозили на територію Росії.
Люди налякані. Розповідаючи про життя в окупації не хочуть показувати обличчя.
Ми офигели: разбудили нас Грады, были прилеты, это было 5 утра. Я собирался на работу, я просыпаюсь – дом ходуном ходит, видно, как с Гоптовки летят снаряды. Было очень страшно. И у нас тут около недели никого не было – ни русских, ни наших. То есть неделю мы прожили как-то непонятно. Потом зашли русские военные, начали правила свои устанавливать: нельзя выходить за двор, потемнело – сиди дома. Служат ли друзья или нет, есть ли знакомые, которые служили, в АТО или еще где-то.
В підвалі залізничного вокзалу окупанти влаштували катівню та звозили сюди на допити місцевих мешканців.
Пацана забирали, он меня старше, ему совали тряпки с какой-то смесью в нос и поджигали, у него ожоги до сих пор. Пацаны были, которые на ямах там у них были – их били, избивали, били током. И все, кто приезжал оттуда – были рады, что вернулись живими. Били людей, оскорбляли, заходили в дома. У меня был инцидент, недели полторы назад – я вышел со двора с другом, и шли военные, пьяные. С пистолетом и с автоматом. Они нас уложили, прижали к забору, начали избивать. Потом зашли в дом, у меня там спал отец, они избили отца, поломали ему ребра с одной стороны, избили брата.
Вячеслав Задоренко, голова Дергачівської громади
Їх тут тримали, не випускали по 3-4 дні, сидів вартовий, який не давав їм можливості вийти. Потім їх перевозили на Гоптовку, там з ними працювали російські спецслужби.
Рідні Дергачівського міського голови також опинилися в окупації. Це відео довгоочікуваної зустрічі з матір’ю, яке оприлюднив Задоренко.
Вячеслав Задоренко, голова Дергачівської громади
В мене родина – мати, рідня, дядько, тітка – знаходились на території окупованій. Росіяни знали, що це моя матір. З перших днів війни вони зібрали документи, застосовували фізичне насилля. Може не в такій ступені, як води застосовували до людей-колишніх військових, але роздягали, ставили на сніг на коліна, допитували, психологічний тиск був на батьків.
Після звільнення села українські військові знайшли багато техніки та зброї, яку кинули окупанти. Частина трофеїв була замінована.
військовослужбовець, позивний «Агроном»
Росіяни покинули село швидко, за декілька годин до нашого приїзду. Великого супротиву ми не зустріли, вони покидали багато речей, документації, техніки, яка була захоплена тут та в сусідніх селах. Місцеве населення в перші години намагалися евакуювати по максимуму.
військовослужбовець, позивний «Оплот»
Пленных не было у нас, увидели очень много напуганного населения, большинство встречало нас с добрым жестом, а некоторые смотрели с презрение, очень много было колаборантов, как выяснилось позже в ходе фильтрации местного населения. А так люди радовались, что этот населенный пункт был освобожден от оккупации российских войск.
Зараз на звільнених територіях Дергачівської громади, за оцінками Задоренка, мешкає близько 2 тисяч людей, які сподіваються на повернення нормального життя. Оксана зараз позбавляється триколору – справу цю вважає першочерговою.
Оксана
А зачем нам чужие люди тут. Это не наш флаг, мы украинцы, зачем нам русские тут. Людей не было, страшно. Магазины взорвали, не было где хлеба купить, дети голодные ходили. Страшно было очень.
Вячеслав Задоренко, голова Дергачівської громади
Частина людей покинула, коли росіяни відступали, частина людей покинула населені пункти, бо піддалися масовим провокаціям інформаційним з боку країни-агресора, які розказували, що на територію звільнених сел зайдуть українські нацисти, мене вони оголосили головним нацистом. Вони залякували людей, що ті, хто брали гуманітарну допомогу, хто її розвозив, хто працював на відновлення інфраструктури, всі будуть оголошені зрадниками і будуть страчені. Людей можна зрозуміти, півроку вони знаходилися тут у тяжких умовах, і деякі покинули територію, виїхавши на росію. Багато людей повертається зараз через країни Європи до України.
Аби не наражати цивільних на небезпеку українські захисники відійшли за межі селища.
військовослужбовець, позивний «Агроном»
Останній обстріл був півгодини тому, обстріляли одну з рот нашого батальйону, обстріляли з танка. Росіяни накопичують сили на кордоні, ми очікуєм посилені обстріли, но поки що немає. Ми вийшли за село, щоб не наражать його на небезпеку і підійшли на мінімальну відстань до кордону.
Зараз військові підійшли максимально близько до кордону та готові тримати оборону.
