«Аншлюс» Білорусі відкладається, тиск Москви на Мінськ триває

8 грудня, у річницю Біловезьких угод, якими скінчився СРСР, Мінськ та Москва могли б відзначити 20-річчя підписання угоди про так звану Союзну державу 1999 року.

Але відзначати немає чим: угода ця так і не була виконана, двосторонні взаємини залишаються у глибокій кризі, у щирість цього нерівного союзу ніхто не вірить.

Переговори президентів Росії та Білорусі 7 грудня у Сочі щодо «поглиблення» інтеграції, проти яких протестувала опозиція у Мінську, закінчилися нічим.

Пізно увечері 7 грудня, після 5-годинного діалогу за закритими дверима, Володимир Путін та Олександр Лукашенко не підписали жодних документів, навіть не виступили з заявами для преси. Лукашенко навіть не залишився переночувати у резиденції Путіна «Бочаров ручей», терміново вилетів додому.

Замість президентів перед журналістами виступив міністр економічного розвитку Росії Максим Орєшкін:

«Сьогодні був напружений день. Насправді дуже плідно попрацювали по цілому ряду напрямків, щодо сільського господарства, зв'язку, митниці, регулювання нафтового ринку. Досягли дуже серйозного прогресу, навіть з питання нафти і газу позиції були дуже серйозно зближені», – сказав російський міністр.

За його словами, вже з понеділка на експертному рівні буде розпочато детальне опрацювання отриманих вказівок:

«Для того щоб все це сформулювати і внести в «дорожні карти». Потім будемо доповідати прем’єрам, президентам».

Наступна зустріч Путіна та Лукашенка запланована на 20 грудня.

З білоруської сторони офіційних коментарів переговорів у Сочі наразі немає.

«Ні перемоги, ні поразки»

«Нуль – це нічого! Це добре. Ні миру, ні війни. Ні перемоги, ні поразки. Але ще нічого не закінчилося, на жаль», – відреагував на новини з Сочі один з організаторів протестів проти них у Мінську філософ Володимир Мацкєвич.

Це він закликав 7 грудня білорусів встати ланцюгом на проспекті Незалежності у Мінську проти так званої поглибленої інтеграції, заявляючи, що вона загрожує суверенітету Білорусі. Його підтримала як «стара» опозиція, так і нові неформальні об’єднання, зокрема громадянська кампанія «Свіжий вітер». Ця кампанія також виступила з заявою:

«У тому, що сьогодні нічого не сталося, є і наша велика заслуга. На жаль, ми не досягли перемоги. У кращому випадку, наш сьогоднішній стан – це відстрочка загрози. Ми так і не маємо достовірної інформації. Ми так і не знаємо, що може бути підписано 20 грудня. Або під Новий рік, або ще через рік. Поки є «Союзний договір», буде загроза і для незалежності. Поки ми, громадяни Білорусі, – не правителі в своїй країні, буде існувати загроза для незалежності».

Спостерігачі у Мінську констатують, що наразі не сталося «прориву» в інтеграції, а по-суті поглинення Росією Білорусі, не було досягнуто навіть загальної згоди щодо ключових питань двосторонніх проблем. Було заздалегідь ясно, що офіційний Мінськ і не збирався жертвувати суверенітетом, а без цього Москва не готова зберігати рівень економічної підтримки Білорусі.

Поет Володимир Некляєв, кандидат в президенти від опозиції на виборах 2010 року, порівняв переговори Путіна та Лукашенко з сумнозвісним пактом Молотова-Ріббентропа:

«Якби не було цих секретних протоколів, у нас би не було причини збиратися і вимагати не торгувати країною! Але ця влада так робила з самого початку і робить до сьогоднішнього дня. Ми не васальна країна, і ніколи не підемо на службу кому-небудь. Я був недавно в Москві і розмовляв з росіянами, які переконували мене, яке щастя буде мені влитися в російську культуру. А я їм сказав, давайте поміняємо знаки. Це не ви нас приєднуєте, а ми – вас. Так що б ви робили, напевно, стояли б на смерть за Росію-матір. Так і ми будемо стояти на смерть за Білорусь».

Ультиматум Москви залишається чинним

У озвученому ще у грудні 2018 року прем’єром Росії Дмитром Медведєвим ультиматумі на адресу Мінська йдеться фактично про економічне поглинання Білорусі.

Зокрема Кремль вимагає від Білорусі піти на реальне будівництво Союзної держави, включаючи створення єдиного емісійного центру (відмову Білорусі від своєї валюти на користь російського рубля), єдиної митної служби, суду, Рахункової палати, єдиної податкової політики, ціноутворення.

У такому випадку Росія готова «вирішити питання» фінансової підтримки Мінська, в тому число дешевими енергоносіями. Хочете отримувати газ за ціною, як у Смоленській області, то станьте такою ж областю, – відповідають у Кремлі на прохання Лукашенка про «рівні умови для суб’єктів господарювання двох держав».

Це був би наступний крок Білорусі у пастку, поставлену Кремлем. Хоча вміст 30 «дорожніх карт» інтеграції, які далі обговорюють експерти з Мінська та Москви, хоча і не передбачає політичних питань, не залишає майже нічого від білоруського економічного суверенітету.

Після об’єднання економічних систем з Росією Білорусь, ймовірно, отримала б те, що просив Лукашенко: внутрішні російські ціни на газ, які майже в два рази нижче білоруських, компенсацію для білоруського бюджету від збитків, що приніс російський «податкового маневру» у нафтовій галузі, нові кредити. За рахунок цього і тримається в Білорусі досить високий рівень життя, працюють збиткові державні підприємства, виконується державою «соціальний контракт», який забезпечує Лукашенко політичну лояльність населення.

Але Лукашенко хоче, зберігши рівень дотацій білоруській економіці, зберегти і незалежність Білорусі, тільки це гарантує його перебування при владі. Давно розсіялися ілюзії кінця 1990-х з приводу того, що на виборах президента Росії він міг би перемогти.

Опоненти Лукашенка у Мінську визнають, що наразі його інтереси тут збіглися з інтересами білоруського суспільства – треба зберегти свою країну.

Тому і масову акцію 7 грудня у Мінську, на який рвали портрети Путіна та кричали українською мовою «Путін геть!», – не розганяли.

На 8 грудня білоруська опозиція знову оголосила акцію протесту проти можливого «аншлюсу».

Напередодні зустрічі Лукашенко і Путіна Академія наук Білорусі опублікувала результати опитування, відповідно до якого 49,9% білорусів хотіли б жити в Незалежній державі, де відносини з Росією регулюються міжнародними договорами, 36% – за налагодження рівноправних союзницькі відносини, 7,7% вважає, що Білорусь повинна увійти до складу Росії.

Источник: radiosvoboda.org

Автор: Валерій Калиновський

Новости портала «Весь Харьков»