01.07.2021 09:07
Просмотров: 3176

Храм апостола Любові

Історикам ще належіть оцінити внесок у розбудову українського Харкова громади Іоано-Богословського храму ПЦУ, настоятелем якого вже 30-ть років поспіль є один із духовних провідників нашого міста о.ВікторМаринчак. Церквою інтелігенції, волонтерів, правозахисників– так звикли називатихарківці храм Апостола Любові, якийрозташований на Іванівці й куди свого часу заходив Григорій Сковорода, який жив неподалік. Саме тут проводжали в останню путь Героїв Небесної Сотні, збудували меморіал воїнів, що загинули під час російсько-української війні, постійно проводять численні патріотичні заходи, розуміючи важливість духовної підтримки церкви для втомленого і зневіреного суспільства.

Храм апостола Любові

На півтора мільйонне місто це фактично єдиний великий православний храм, де служать українською мовою, допомагають армії, військовому шпиталю, ведуть на сайті bogoslov.kharkov.ua просвітницьку роботу, підтримують різноманітні громадські та волонтерські ініціативи.

Гортаючи сторінки історії Іоано-Богословського церкви відразу помічаєш, як вона нерозривна пов'язана з долею нашого народу. Збудований у нинішньому вигляді на гроші парафіян у 1885 році храм був приречений на зруйнування в 1932-му, пережив часи знущань і занедбаності, коли його приміщення використовували як склад. Втімвін знову постав з руїни у часи відродження національного духу в 90-х роках ХХ сторіччя. 

За іронією долі перша служба відбулась у день путчу ГКЧП 19 серпня 1991 року, коли вся тодішня українська громада Харкова прийшла під мури храму, усвідомлюючи чим може закінчиться спроба реваншу комуністичних сил. Про те, як вдалось тоді вижити і продовжувати служити в зруйнованій будівлі, коли в приміщенні було мінус п’ять градусів, у вівтар з даху, де росли дерева, падав сніг, а чаша від морозу примерзала до губ священика, описано в книзі про о.ВіктораМаринчака «Досвід навернення». Також про настоятеля Іоано-Богословської церкви знято документальний фільм «Ловець душ», де чудово показана атмосфера відродження української громади Харкова. Але до новітніх часів революцій, війн, пандемій було майже три з половиною століть піднесення молитов за «сьоме око Бога», як називав Сковорода наше місто, величаючи його Захарполісом.

Як стверджують краєзнавці, слобода Іванівка, яка до 1930-х років не входила безпосередньо до меж міста, виникла не пізніше середини XVII сторіччя. Принаймні, перша згадка про освячення дерев’яного храму Іоана Богослова наІванівці при річці Лопані вміщена у фундаментальній праці архієпископа Філарета (Д.Гумілевського) «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» і датується 1680 роком. Про історичні події, пов’язані з існуванням дерев’яної церкви Іоана Богослова, документальних свідчень немає. Однак побутує народне передання про те, що парафіянином цього храму був славетний український філософ у період свого проживання у Харкові та вчителювання у Харківському Колегіумі. До роботи від своєї хати на Лисій горі (вона, на жаль не зберіглася) Григорій Савич ходив повз цю церкву, бо то була на той час найкоротша дорога до перевозу по річці Лопань.

Пожежі постійно завдавали шкоди будівлі. Храм, мабуть, неодноразовогорів, але як Фенікс повставав знову. У церковних відомостяхза 1830 рік зафіксовано реставрацію чи повне відновлення дерев’яної церкви Іоана Богослова на Іванівці, збудованої 1762 року на вулиці Великій Панасівській. Проте майже через століття вона була визнана, мабуть, застарілою та замалою, бо у 1879 року на її місці було закладено кам’яну церкву того ж імені.

Офіційно будівництво велося «тщанием прихожан» церкви. Але оскільки ними були переважно робітники залізничних майстерень по вулиці Великій Панасівській та заводчани хімічного заводу, що був відкритий на Іванівці у 1850 році, (які навряд чи могли фінансувати таке великого будівництва), то швидше за все гроші було надано господарем заводу масляних фарб купцем Ващенком та власником хімічного заводу купцем Пащенком-Тряпкіним, які в історії міста Харкова залишилися як меценати та благодійники.

Кам’яна церквабулаосвячена 3 листопада 1885 року. Вона мала три престоли: головний - святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, з правого боку - в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці (освячений 8 липня 1888р.), ліворуч – в ім’я святого Феодосія, архієпископа Чернігівського, та Преподобного Серафіма Саровського (освячений 24 жовтня 1904р.).Після Визволених змагань 1917-1921 рр. відновлення діяльності церковної громади відбулося 17 квітня 1921 року. У 1924 р. парафія храму брала участь у спровокованих радянською владою конфліктах між так званими «тихонівцями» (прихильниками колишнього патріарха РПЦ Тихона) та представниками «офіційної» (Синодальної) церкви з почерговим захопленням храму представниками обох течій.З 1925 по 1927 рр. релігійна громада храму багатократно збільшилася (з 30 парафіян у 1925 р. до 797 у 1927р.). Радянську владу це налякало, тому в 1930р. храм було зачинено, парафіюрозформували, а в 1932 р. будівлю передали у розпорядження секції транспорту та зв’язку при міськраді для зносу. Втім,нові власники вирішили церкву не руйнувати, а перетворити на склад господарських товарів. Було знесено хрести, шатро дзвіниці, та при демонтажі дзвонів пошкоджено третій ярус дзвіниці. Через десять років під час бойових дій за Харків в період Другої Світової війни верхній ярус дзвіниці був повністю зруйнований, оскільки являв собою зручну вогневу точку для обстрілу залізничної колії та вокзалу міста. За даними інституту  «УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ» на 1991 рік будівля була зруйнована на 70%. У такому стані її було передано релігійній громаді церкви Святого Іоанна Богослова.Храм освятили вже восени, 21 вересня 1991 року, коли була відправлена перша Літургія. Старожили згадують, на початку не було нічого: ні даху, ні вікон, ні престолу. Не було підсвічників, й свічки ставили в баночки з піском. Коли йшов дощ, каплі його падали прямо на голови парафіян, повсюди сипалася штукатурка. На Різдво в храмі було повно снігу. Священику доводилося змітати його рукою зі сторінок богослужбових книг». У лихі 90-ті було неймовірно важко, але вистачило сили духу і витримки.

Тільки після Помаранчевої революції почалася помітна робота по відновленню будівлі, але грошей завжди бракувало, меценати вважали за потрібне підтримували лише московські храми. Українське середовище у Харкові намагалися не помічати, а дехто вже навіть готував прихід Путіна у «першу столицю». Тільки після Революції Гідності почалися помітні зрушення по відновленню храму, які тривають й досі. Завдяки залученню коштів через сайт та допомозі патріотичних спонсорів розпочата масштабна реконструкція. Зараз збираються пожертви на новий іконостас та розпис центральної частини, де поки не відбуваються Богослужіння.

Про все, що відбувалось за ці роки - в одній статті не опишеш. Та й взагалі краще один раз побачити цю духовну перлину Слобожанщини та її незвичайну атмосферу. Як добратися до храму Апостола Любові, почути проповіді о.Віктора Маринчака, відчути дух свободи та знайти моральні орієнтири – все це можна прочитати на сайті храму іпідтримати його фінансово

Приватбанк 4149 6293 1322 1459.

Мета - відзначити 30-ть років Незалежності України в головній частині храму. У вересні на Іванівку спеціально на ювілей громади приїде очільник ПЦУ митрополит Епіфаній. Харків заслужив мати нарешті справжню українську церкву. Можливо тоді, з Божою допомогою,рано чи пізно ми отримаємо в місті також чесну і патріотичну українську владу. Не вірити у дива? Тоді завітайте до храму Апостола Любові. Микола Добролюбов

Сайт: bogoslov.kharkov.ua


Загрузка...
Август
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          
 
Архив новостей

Юридическое обеспечение портала

Адвокат
СМОРОДИНСКИЙ
Виктор Семенович