Наявні запаси зброї в країнах НАТО та «скляні гармати». Огляд

Про наявні запаси зброї в країнах НАТО та про так звані «скляні гармати».

Для розуміння того, що можуть і чого не можуть дати Україні західні союзники.

Отже, резерви озброєнь для будь-якої країни – це питання надзвичайної ваги. Скажімо, та ж Німеччина має їх справді обмаль – не в останню чергу, через власне законодавство, яке було написане після Другої Світової війни й значно обмежує воєнні можливості країни, з цілком зрозумілих підстав. У Великої Британії з запасами військової техніки та всякого реманенту – теж проблеми, бо британці так само, як і французи, свого часу зробили ставку на ядерну зброю й вирішили, що, маючи її, вони не потребують аж надто великих регулярних армій – відтак, їм не потрібні були й великі запаси. Російський напад на Україну з усією нещадністю висвітлив хибність цих уявлень. За даними останнього дослідження французького Інституту міжнародних відносин (IFRI) групою військових експертів під керівництвом Léo Péria-Peigné, з усіх країн НАТО достатні запаси на випадок війни мають лише США та Туреччина. Також у цьому дослідженні приділяється велика увага відповідним стратегіям Росії та Китаю.

А ми з вами спробуємо коротко розповісти, про що там йдеться. Отже, почнемо з аксіоми: здатність досить довго підтримувати інтенсивні бойові дії в випадку війни базується на кількості та якості матеріальних резервів будь-якої країни. Армії, які не мають таких резервів або мають їх в недостатній кількості (як сталося з українською армією після двох років поспіль відсутності воєнного замовлення, скорочення ракетних та артилерійських програм, а також згортання військових реформ, розпочатих в 2014 році й скасованих, починаючи з 2019 року), називаються в так званому «експертному жаргоні» «скляними гарматами»: тобто, такими, які після першого пострілу розбиваються на друзки й не можуть більше стріляти. Втім, такі «скляні гармати» - на жаль, не вельми велика рідкість в самому НАТО. Єдина країна Північноатлантичного альянсу, яка завжди мала довгострокову стратегію зберігання озброєнь – це США. Після Другої Світової війни всі роди військ в Америці вибудували масивні резерви танків, бойових кораблів та літаків – на випадок, якщо доведеться швидко та всеохоплююче озброюватися, якщо почнеться Третя Світова – проти СРСР. Після перемоги в Холодній війні цей пріоритет змінився: ці стратегічні запаси стали використовуватися для підтримки армій американських союзників – за допомоги урядових продажів зброї, так званих Foreign Military Sales. Своїм союзникам Америка, перш за все, продає старі, законсервовані озброєння, вони ж служать джерелом запасних частин – особливо, для тих моделей, які більше не випускаються або для яких не випускаються запасні частини. Окрім того, закордонним арміям надаються з цих складів боєприпаси: так, скажімо, зі складів в Ізраїлі мають поступити до України 150 тисяч американських 155-міліметрових артилерийських снарядів.

Перш за все, надлишок резервів стосується авіації, U.S.Air Force. Цей рід військ сконцентрував свої запаси в штаті Арізона, на базі Davis Mothan, де зберігаються більш ніж 3000 літальних апаратів – від винищувачів-бомбардувальників «Фантом» зразка 1960 р. до дронів Predator, які були взяті на озброєння в 1995 році. Там же перебуває величезний склад запасних частин для союзницьких армій, які користуються американською зброєю, до якої більш не випускають запчастин. Дуже важливими є 300 законсервованих винищувачів F-16 – тому що вони є найбільш розповсюдженими в світі, наразі в складі діючих армій перебувають 2248 таких машин. Для України це теж дуже важливо, якщо вірити чуткам про те, що українські екіпажі вже зараз проходять навчання на F-16.

Для європейців ці запаси також дуже важливі: в Європі існує різниця між Сходом та Заходом – після завершення Холодної війни, нинішні східноєвропейські партнери НАТО, в основному, мали справу зі зброєю радянських зразків, тому переслідували цілком зрозумілу стратегію зберігання. А саме: якомога дешевше модернізували наземні системи за допомоги власного індустріального потенціалу, а найбільше грошей вкладали в закупівлю бойових літаків західних зразків. Лише початок російської навали на Україну змусив Чехію, Польщу, Словаччину й т.і. якомога скоріше переорієнтувати наземні сили на виробництво та закупівлю технологій та озброєнь, вільних від ворожого (російського) впливу. Всі ці «кругові обміни» танків між країнами Східної Європи та Німеччиною (коли танки радянських зразків віддаються українцям, а натомість отримуються німецькі «Леопарди-2») – це лише початок цього масштабного процесу.

В Західній Європі основна увага приділялася після 1990 року радикальному скороченню та «оптимізації» воєнних бюджетів, причому в відношенні до запасів використовувався вигаданий ще в 1960-ті роки принцип «тойотізму»: вироблялося лише стільки запчастин, скільки потребували діючі система, а запаси використовувалися для затулення «дірок» в постачанні, якщо вироблені запчастини з якихось причин не потрапляли до техніки, яка їх потребувала. Така система є дуже чутливою до кризових умов, але вважалося, що конвенційна війна в Європі все одно вже більше неможлива, а для подолання менших конфліктів є американці, які про все потурбуються. Це дуже схоже на те, що відбувалося в Україні, з тією лишень відмінністю, що запаси не розпродавалися в якості «надлишків» з неймовірним розмахом під глузливі запевнення, що «на Україну ніхто не нападе, кому ми потрібні, скрізь друзі»… ну, або, як протягом останніх двох-трьох років: що «війна вигідна лише Порошенку, ні – бізнесу на крові та зустрітися на півдороги та подивитися в очі».

Тобто, як бачите, не сама лише Україна накоїла собі лиха з тим нічим не виправданим пацифізмом. Та ж Німеччина – чудовий приклад: до 2014 року німецький Бундесвер сам себе вважав невеличкою допоміжною армією для операцій НАТО та США в так званих «асиметричних конфліктах», в яких витривалість бойових дій не мала надто великого значення. До слова: це, окрім усього іншого, призвело до катастрофічного падіння престижу професії військового: німці (та й багато інших європейців) стали вважати, що однострої вдягають лише ті, хто більш ні на що не годен. Зараз Бундесвер аж на пару сходить, намагаючись залучити до своїх лав людей, і багато з найрозумніших здогадуються, що в нинішні неспокійні часи армія – це надважливо…

Відповідно, в країнах Західної Європи (і найбільше – знову ж таки, в Німеччині) матеріальні резерви армій були радикально скорочені. Тепер той же Бундесвер потрапив під подвійний тиск: він має проводити одночасно модернізацію та розширення, а матеріальних резервів майже нема. Саме через це німецькі військові, як би вони не вболівали за українців, кривляться, мов їжака ковтають, щойно мова заходить про надання ЗСУ чергових матеріалів та озброєнь.

І в цьому випадку справи в США – набагато кращі. За допомоги власних резервів, американська армія значно пом‘якшила «модернізаційний тиск» останніх тридцяти років. Щоправда, там провалилися дві великі програми модернізації – виготовлення та придбання нових танків та нових БТРів, не в останню чергу – через брак бюджетних коштів часів антитерористичної війни. Тим не менш, тисячі «покладених у нафталін» «Абрамсів» та «Бредлі» дають змогу підтримувати кількість діючої бронетехніки на належному рівні. Два найважливіших склади цих видів озброєння – Sierra Army Depot в Каліфорнії та Anniston Army Depot в Алабамі – безперебійно постачають як запчастини, так і бойові машини, причому їх кількість дає можливість спочатку їх гранично модернізувати, а лише потім вводити до бойового складу.

«Слабкою ланкою» американських запасів завжди були військово-морські сили. Їх резерви були майже вичерпані продажами кораблів за кордон. Основні склади U.S.Navy – Naval Inactive Ship Maintenance Facilities – в Бремертоні, штат Філадельфія, та в Перл Харборі, ще в 1995 році мали 200 кораблів. Наразі їх стало менше 50. Національний Резервний Транспортний флот мав в 1950 році більш ніж 2200 суден, зараз має менш ніж 100. Окрім того, в ВМС США – велика проблема зі зберіганням: консервація кораблів – річ дуже дорога та крихка, а нова техніка все менш пристосована до старих моделей. Американський флот намагається продати списані кораблі та катери берегової охорони, навіть, якщо деякі з них є молодшими за 10 років. Лінейні кораблі класу «Айова» зразка 1940 року були вилучені з резерву лише в 2006 році, а до того їх кілька разів реактивували – так, вони брали участь в іракській війні 1991 року. Але в випадку, якщо бойові дії доведеться вести проти рівного або сильнішого супротивника – ці резерви навряд чи стануть у нагоді. Аналіз, якого було проведено спеціалістами U.S.Navy наприкінці 2010-х років, показав, що ефективно використати можна буде лише старі моделі кораблів-амфібій, які зберігаються в Перл-Харборі.

Повертаючись до Європи, можна зазначити, що «бідним родичем» є не лише Німеччина. Ще два європейських «гіганти НАТО» - Велика Британія та Франція – теж не мають жодної стратегії накопичення резерву. Британці після завершення Холодної війни вирішили, що основний фокус має припадати на ядерну зброю й поскорочували, перш за все, наземні сили, аби зекономити гроші. До речі, це парадоксальним чином позитивно відбилося на Україні, бо британці готові залюбки віддати українцям бойову техніку, бо самі не хочуть сплачувати її утримання. В межах операції Orbital, вони передали Україні в період з 2015 по 2017 роки військової техніки та реманенту на 2,5 млрд. євро.

Так само й Франція скоротила власні військові резерви. Французька армія зробила «наголос» на експедиційних корпусах для асиметричних конфліктів, пристосувавши їх, перш за все, до африканських умов. Відповідно, резерви використовувалися для забезпечення дій цих корпусів далеко за межами європейського континенту. Через це, наприклад, після завершення антитерористичної операції Serval (Малі, 2013 рік), запаси танків Guépard були повністю вичерпані й більше не відновлювались, через брак ресурсів. Таким чином, наміри Франції вибудувати «сили швидкого реагування» в складі 2300 солдатів - l’échelon national d’urgence – які мають бути готовими миттєво втрутитися в будь-який конфлікт в радіусі 3000 кілометрів від французьких кордонів – виглядають, м‘яко кажучи, нереально. Окрім того, Франція утримувала «склади підтримки» для африканських армій-союзників, але ці матеріали нікому не стали в нагоді, бо Африканський Союз так і не спромігся створити спільну армію (його члени надто не довіряють один одному). Тому матеріали з цих складів були використані, власне, французькою армією – наприклад, для забезпечення антитерористичної операції Sentinel в самій Франції.

Наразі французи вирішили створити зі своєї армії так звану «рамочну національну армію» для Європи – тобто, оборонну силу, здатну захищати європейський континент. Але наявні резерви навряд чи можуть ці наміри забезпечити: скажімо, ті ж 200 законсервованих танків «Леклерк» протягом минулих років були значною мірою розібрані на запчастини для діючих танків. В 2016 році, коли знадобилось відновити 5-й драгунський полк, то ледве-ледве змогли «скрутити» з них два десятки годних до роботи танків. Щоправда, скажімо, с бронетранспортерами справи виглядають краще: після того, як на озброєння поступили нові БТРи «Гріфон», 2500 старих БТРів VAB були законсервовані. Але й тут не обійшлося без прикрощів: наприклад, старі системи зв‘язку PR 4G, які стоять на VABах, не підходять до використання разом із новими пристроями CONTACT.

Французька авіація резервів практично не має. Ще в 2016 році було ліквідовано центральний склад авіатехніки в Шатодоні - стояли більш ніж 500 літальних апаратів разом із запчастинами, серед них – «Міражі» та Transall. Але всі вони були використані тим чи іншим чином, а поповнення не було. Французький флот здійснює проект ODIN – класифікація та розподіл більш ніж мільйона запчастин. Бойові кораблі більш старих моделей консервуються й потребують багато деталей на заміну. Тут їм навіть пощастило: через скорочення кількості діючих фрегатів класу FREMM вивільнилося багато частин та вузлів, які були відправлені на склад.

А що ж коїться в агресора, в Росії? Її резерви для сухопутної армії вважаються найбільшими в світі. Щоправда, більшість із них перебувають в дуже поганому стані. Основна проблема полягає в радянській ще воєнній доктрині, яка виходила з дуже короткого терміну виживання бойових машин в умовах високоінтенсивних воєнних дій. Відтак – масово випускалися дешеві та примітивні танки й бронетранспортери, а пошкоджені машини або ремонтувалися на місці за рахунок ще більш пошкоджених, або використовувалися в якості запчастин для тих машин, які легше було полагодити, або просто одразу замінювалися зі складів на чергові примітивні бляшанки. Окрім того, броня, яка використовується для будівництва російських танків, традиційно більш загартована проти холодів, ніж проти ворожих снарядів.

Тим не менш, незважаючи на примітивність такого підходу, він має сильну сторону – масовість. Для продовження бойових дій проти України росіяни розконсервували вже 800 застарілих танків Т-62М – їх, щоправда, треба доводити до ладу, аби бодай їхали, що й планується зробити протягом наступних трьох років – але все, що встигають запустити, одразу доправляють на фронт. Так само зараз реактивують старі кораблі – але потоплення «Москви» двома українськими «Нептунами» та блискуче проведена атака морських дронів на Севастопольську бухту продемонстрували, що це – викинуті в море гроші.

А от яких резервів в Росії практично нема – так це військово-повітряних. Не існує жодного великого складу літаків та запчастин. Є невелика кількість ангарів – як ремонтних, так і звичайних, тому літаки здебільшого стоять просто неба, іржавіють та виходять зі строю. Замість складування, пошкоджені бойові літаки дерибанять на запчастини. Трохи краще виглядає ситуація з транспортною авіацією: так, в 2010-ті роки відбулася модернізація 93 машин ІЛ-76МD. Окрім того, як тепер стало зрозуміло, запаси російських балістичних та крилатих ракет були дуже недооцінені: так, шведський науково-дослідний інститут оборони FOI вважав, що станом на 2019 рік Росія мала менш ніж 900 ракет, здатних уражати наземні цілі, а під час навали на Україну росіяни вже використали більш ніж 1500 таких ракет.

Найтаємничішою країною в цьому плані залишається КНР. Звідти практично не поступає даних. Зрозуміло лише, що поточна модернізація Народної Визвольної Армії Китаю, яка має завершитись в 2027 році, дає Китаю можливість накопичити величезні запаси військових матеріалів. І це дає Китаю можливість в наступні 10 років використовувати продаж техніки за кордон, як потужний стратегічний інструмент – так само, як це роблять американці.

Джерело: https://t.me/Did_PanasBN

Автор: «Дід Панас»

Новости портала «Весь Харьков»