«Раз вижив у полоні — значить співпрацював». Тисячі колишніх військовополонених відправляли у ГУЛАГ

11 травня 1945 року, коли для більшості Європи війна вже закінчилась і люди чекали миру, в Радянському Союзі ухвалюють рішення про створення сотень нових фільтраційних таборів для своїх же громадян. Тих, хто повертався з нацистського полону, остарбайтерів, примусово вивезених, цивільних і військовополонених.

І тут — одна з найстрашніших іроній ХХ століття. Люди, які вижили в концтаборах Гітлера, проходили через голод, катування, рабську працю, після повернення додому не отримували ні співчуття, ні допомоги. Їх зустрічали допити НКВС, підозри, тавро «неблагонадійних» і нові табори. Для сталінської системи сам факт того, що людина потрапила в полон, вже був майже злочином. Логіка була нелюдська: «Раз вижив у полоні — значить співпрацював».

Тисячі колишніх військовополонених відправляли у ГУЛАГ. Інших — у штрафні батальйони, на шахти, будови, лісоповали. Багатьом ламали життя не лише фізично, а й морально: роками вони не могли влаштуватися на роботу, вступити до вишу, жити без клейма «був у полоні».

І це була не помилка системи. Це і була система.

Радянська влада боялася людей, які побачили інший світ. Боялася тих, хто пройшов Європу, вижив без «мудрого керівництва партії» і повернувся з питаннями. Тому замість подяки — дріт, бараки і допити.

Особливо цинічно це виглядає на фоні радянської пропаганди про «визволення» та «велику перемогу». Бо перемога для мільйонів закінчилася не 9 травня. Для багатьох після війни просто змінилися охоронці.

Історія страшна тим, що тоталітаризм не ділить людей на «своїх» і «чужих». Він перемелює всіх. Навіть тих, хто вижив у пеклі.

Джерело: facebook.com

Автор: Семен Шимко

Новости портала «Весь Харьков»