«Жива ватра» - вогонь добутий тертям дерева, що не згасав впродовж 4-х місячного полонинського сезону і служив оберегом гірського вівчарства. Давній обряд запалювання "живої ватри" здійснювався на Гуцульщині до середини ХХ сторіччя.

«Це фільм про людське покликання. Про щоденну працю, без вихідних і права на слабкість. Про гармонійний світ, який ми втратили, прагнучи комфорту, і дитинство, яке ми залишаємо, начепивши на себе ролі дорослих…», - описує тему фільму режисер Остап Костюк. Остап більш як 10 років досліджував гуцульську культуру і «Жива Ватра» стала певним підсумком дослідження та його дебютною стрічкою. Знімальна група протягом 4-х років вела кіноспостереження за героями фільму.

Жива ватра - мистецький документальний фільм про життя вівчарів українських Карпат та долю традиційного ремесла на фоні сучасних змін. Про щоденну працю, без вихідних і права на слабкість. Про гармонійний світ, який ми втратили, прагнучи комфорту, і дитинство, яке ми залишаємо, начепивши на себе ролі дорослих.
Історія  

Події фільму розгортаються в Українських Карпатах. Щороку гуцульські вівчарі на чотири місяці покидають село та виганяють отари на гірські пасовища. Так було, але...  Ми є свідками глобальних змін у світі, які відбиваються не на користь традиційним заняттям. Старі вівчарі відходять, полонини пустують. Залишаються одиниці, вірні своєму покликанню. 

У фільмі переплетені три чоловічі долі - історії трьох поколінь: 82-х річний Іван Бесащук все життя займався вівчарством. Він виростав у світі, де люди змалку вчаться розуміти тварин, знають, що таке відповідальність та важка праця. Він передає нам останню і найціннішу річ – оповідь свого життя. Впродовж сорока років він щоліта покидав сім'ю і піднімався  в гори. Три роки тому він поховав дружину і зараз одиноко проводить старість. Переглядаючи старі фотографії, він мріє ще раз потрапити на гірські пасовища і все більше занурюється у дитинство. З його спогадів постає перед нами 9-ти річний хлопчик Іван Михайлюк, що вже в наш час стає на стежку старовинного ремесла. Іванко вчиться в школі-інтернат в райцентрі. Цього літа він пожене тисячну отару за 150 км на гірське пасовище. На літніх канікулах Іванко буде працювати без вихідних в суворих погодних умовах. Чи пройде він посвяту у заняття своїх предків?  39-ти річний Василь Тонюк - хресний батько Іванка. Він керує полониною Радул, що залишилася єдиною з 78 полонин району, де займаються вівчарством. На його плечі лягає вся відповідальність за випасання,  доїння та безпеку тисячі овець, забезпечення команди пастухів, вироблення та продаж сиру. В наш час прожити вівчарством стає все важче, а молодь шукає легшого заробітку. Чи вистоїть людина праці під тиском економічних негараздів в щоденній боротьбі за власний спосіб життя?