Горизонт 200 — так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи. У виставі використовуються монологи шахтарів із Львівсько-Волинського та Донецького вугільних басейнів, роздуми акторів та акторок театру Лесі, аудіозаписи з шахти, щоденникові записи, внутрішні переживання постановочної групи, озвучені на перекурі та купа цитат, гори цитат. Тому ця вистава не про шахтарів. Ця вистава про людину у надзвичайних історичних обставинах. Ця вистава — привід поставити питання: навіщо нам шахти і шахтарі? Навіщо нам театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному? Ця вистава — привід для нас, як для покоління, перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.