28 грудня 1919 року у Києві поховали «перших хоробрих» — жертв білого терору

Їх викрила та розстріляла денікінська розвідка за «участь в організації повстання» проти білогвардійців на Київщині.

21 листопада денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру "На кручі" й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників - Гната Михайличенка (діяч Центральної Ради) й Василя Чумака (боротьбист) та члена партії есерів Клавдію Ковальову.

Суд відбувся швидко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників.

Чорносотенна газета "Киевлянин", яка, очевидно, з денікінцями тісно співпрацювала, того ж дня повідомила своїх читачів про успішну переможну акцію проти осоружних "українських самостійників".

Загинули лідери боротьбистів, партії, що оформилася після розколу в середовищі українських есерів (соціалістів-революціонерів). Вона ухвалила рішення зостатися в підпіллі, коли місто 30 серпня 1919 року окупували денікінці. Це вже тривали останні дні білогвардійського терору, здавалося, напруга спадала, але, мабуть, місцеперебування лідерів спротиву видав провокатор.

Одразу по визволенні друзі почали шукати жертв неправедного судилища, а коли знайшли, поховали їх у тодішньому Аносівському саду, який 1957 року отримав назву парк Вічної слави.

Їх потім називали "першими хоробрими", основоположниками української пореволюційної літератури. Пам'яті Гната Михайличенка й Василя Чумака присвятили вірші Василь Еллан і Павло Тичина.

Але оскільки вся ця романтична когорта хотіла творити українську революційну культуру, то з утвердженням сталінського соціалістичного реалізму їхні ідеї враз виявилися шкідливими й неприйнятними.

Навіть загиблих посмертно оголошують ворогами народу, забороняють їхні книжки, зносять пам'ятники. Реабілітація стала можливою лише в середині п'ятдесятих років, коли знову виходять твори Василя Блакитного, Гната Михайличенка й Василя Чумака.

"Першим хоробрим" інкримінували український націоналізм, що було неспокутним гріхом перед радянською владою. Це якраз дуже добра ілюстрація того, що російська демократія, як казав колись Володимир Винниченко, завжди закінчувалася на українському питанні. (https://telegra.ph/file/d1b89f27199e62c768ebe.jpg)

Попри прокомуністичну орієнтацію, попри співробітництво в радянських державних органах, боротьбисти зоставалися чужими й ворожими, адже хотіли будувати саме українську державу.

Джерело: https://t.me/c/1475496872/7374

Новости портала «Весь Харьков»