Треба виростити та зібрати врожай: люди повертаються у розбиті села Харківщини

Підприємства, які колись годували цілі села, а те й громади, нині лежать у руїнах. Вітер дориває покрівлю з розбитих дахів, а у дворах, де до війни стояли трактори, комбайни та сіялки, нині – вигоріла вщент бойова техніка. Про криваві бої, що точилися тут менше ніж рік тому, нагадують і ось такі пам’ятники та хрести вздовж доріг, на яких між датою народження та датою смерті болюче короткий інтервал. Так нині виглядають геть усі райони Харківщини, які опинилися під окупацією вже у лютому чи березні минулого року. На кожній будівлі тут сліди від влучань ворожих снарядів, а багато сіл взагалі зруйновані так, що навіть незрозуміло, як їх тепер відбудовувати.

Степан Масельський, начальник Ізюмської РВА

Є такі села які даже незрозуміло, що робити.. на 90-95% зруйновано житловий фонд, нічого не залишилося від сільськогосподарських підприємств, немає інфраструктури, я маю на увазі бюджетних установ – шкіл, дитсадочків, те шо були… будинків культури, адміністративних приміщень, зруйновано вщент.

Втім, майже одразу після деокупації, люди почали повертатися сюди. Повертатися навіть у напівзруйновані будинки. Ось і пані Віра каже, що до рідної квартири приїхала одразу, щойно їхнє селище звільнили. Згадує: спочатку не могла власним очам повірити, коли побачила масштаби руйнувань.

Віра Гавриш, пенсіонерка

Розбите усе було… Приїхали, все розбито.. квартири побиті, усе тече, усе розбито.

Сусідка пані Віри також жаліється на те, що після рашистського нашестя від їхнього доглянутого селища одні руїни залишилися. Але найгірше, каже жінка, це те, що окупанти повбивали багато людей. Односельця, який їхав велосипедом у справах, російський снайпер розстріляв просто в центрі, біля лікарні.

Катерина Попова, пенсіонерка

А їм приказ був, стріляти… 8 марта тоже розстріляли в нас.. мужчина їхав до женщіни в сусіднє село, прямо в упор в машині розстріляли. так шо…

Андрій Борщ розвозить свіжий хліб по селах громади. Сюди приїздить за графіком – двічі на тиждень. Каже, під час окупації сюди було не дістатися, це селище було повністю закрите рашистами.

Андрій Борщ, підприємець

Я еще хочу жить. Представляете, если стоят 4 человека, такие… по 2,5 метра и на тебя передернули автомат. Тут як раз здесь блокпост у них біл от здесь… и я сказал, больше я сюда не поеду.

Тепер, говорить пан Андрій, народу у селах стало більше. В основному, переконаний він, люди повертаються через те, що треба було посадити городи із надією хоча б на якийсь врожай.

Андрій Борщ, підприємець

Та приезжают немножко люди, но в основном жить же негде людям, домов же нет, посносило все.

Саме відбудова житла, щоправда, після відновлення критичної інфраструктури є головним завданням для влади, кажуть у військовій райадміністрації. На неї понад усе чекають і люди. Поки що ж в більшості сіл вже повернули в будинки світло, газ та воду. Та найголовнішою проблемою для всіх деокупованих територій нині є мінно-вибухова небезпека. Смертельні пастки ворог позалишав скрізь.

Степан Масельський, начальник Ізюмської РВА

Ми маємо майже щодня випадки, коли знаходимо.. люди підриваються, на превеликий жаль, поводяться безпечно і маємо нещасні випадки, поранення, загибель…

Називати терміни остаточного розмінування деокупованих територій фахівці не беруться – побоюються, що роботи вистачить на десятиліття.