Там, де війна, потрібна будь-яка допомога: литовські лікарі працюють в деокупованих громадах
Підвал звичайнісінького житлового будинку впродовж пів року слугував прихистком для родини Оксани Макухи та її сусідів, що вранці 24 лютого минулого року опинилися у пастці на власних подвір’ях, коли у Руські Тишки прийшов «руський мир» на танках. Люди тут не просто переховувалися – тут їли, спали, намагалися влаштувати свій побут. Інколи, через інтенсивні бойові дії, вони не могли вийти із цього підвалу по кілька діб поспіль.
Оксана Макуха, жителька с. Руські Тишки
Было очень холодно. Особенно в марте, до 20 градусов были морозы, попростуживались… В основном в приоритете были дети, старики… Мы так, помоложе бегали, старались на стулочках спати. И нервы, естественно, потому, что без нервов здесь невозможно, это невозможно было пережить просто.
Усе це істотно позначилося на здоров’ї людей – загострилися хронічні хвороби, які були, додалися нові. Тож візиту литовських медиків тут дуже зраділи. Від лікаря пані Оксана виходить із цілою купою пігулок: проти тиску, снодійне, заспокійливе. Фахівці говорять: майже в усіх пацієнтів скарги одні й ті ж.
Тома Кандроте, лікар сімейної медицини
Почти у всех давление, почти у всех много болей всякого есть… желудок, потом депрессия, конечно, не могут уснуть, не могут спать нормально.
Пігулки, кажуть литовські лікарі-волонтери, підбирали саме українські, аби пацієнти могли потім купувати їх в аптеках, адже більшість хвороб, з якими звертаються люди – хронічні. Втім, сьогодні ліки видають безплатно. Поступово на подвір’ї хати, де приймає лікарка, народу більшає. Місцеві передають новину одне одному та поспішають на прийом, адже дістатися лікарні для багатьох з них й досі не проста справа.
Олена Котляр, жителька с. Руські Тишки
Поламала руку, потому що руїни розбирала свої. Ну от, а оказалось, що у мене ще й тиск, я на нього й уваги вже не звертаю. Ну от, дай бог, щоб допомогли ліки.
Оксана Божко, жителька с. Руські Тишки
В мене чоловік інфаркт получив в окупації, но він не хоче йти, я замість нього, а в мене тиск, також хотілося б, щоб поміряли і дали яке-то лікарство. А взагалі, тут всі пережили хорошо.
У приміщенні дивом вцілілої сільської амбулаторії Руських Тишків триває прийом стоматолога. Все, що можна було – інструменти, сучасні матеріали, ліки – везли з Литви, говорить пані Христина.
Христина Жіадас, лікар-стоматолог
Мы рады, что можем помочь, потому что люди действительно страдают от инфекции зубов, от боли зубной и поехать куда-то трудно, тоже экономические условия, потому что чаще всего лечение платное, а доходов нет у людей.
Литовська лікарка говорить: не вагалася жодної хвилини, їхати чи не їхати в регіон, охоплений війною, бо медики краще, ніж будь-хто, розуміють, наскільки потрібна допомога людям, виснаженим тривалими бойовими діями та окупацією.
Христина Жіадас, лікар-стоматолог
Там где война, помощь нужна любая и просто, когда наши в Литве сказали, что нужны медики любой специализации, я сразу записалась в список.
Серед пацієнтів стоматолога і молодь, і люди середнього віку. Та найбільше, мабуть, пенсіонерів, у яких під час окупації виникли проблеми з зубними протезами.
Лідія Мясоєдова, жителька с. Руські Тишки
У Харкові скріпили його… ну, скріпили я знаю як.. шо неможна ні їсти, ні говорити. Язиком той… а він піднімається вгору цей мостік і натерла ж оце, натираю…
Валерій Черкашин каже, що йому візит стоматологів теж дуже на часі, адже потреба у відвідуванні лікаря назріла вже давно, та все якось не виходило доїхати до міста, а тут медики самі приїхали. Та ще й лікують безплатно.
Валерій Черкашин, житель с. Руські Тишки
Он с начала войны сломался и покамест не болит, но его уже надо вырывать. Он уже… лечить уже нельзя.
Сімейні лікарі та стоматологи наразі дуже потрібні, кажуть місцеві жителі, та це не найбільша проблема. Тут майже в кожному дворі – поранені, загиблі або контужені – людям важко впоратися із такою бідою.
Оксана Макуха, жителька с. Руські Тишки
Никто б никогда до войны не подумал, что нужен психолог. А он действительно нужен. Хотя бы просто поговорить, просто рассказать. Потому что когда ты рассказываешь друг-другу, каждый стоит и плачет, а так человек выслушает, этого достаточно, что человек выслушает.
Та найбільше, визнає пані Оксана, боялися навіть не за себе, хоча окупанти ходили тоді вулицями, зазирали в кожну хату, інколи забирали когось для ретельніших перевірок. Боялися за тих, кого обстрілювали зі зброї, розміщеної у дворах та на вулицях Тишків.
Оксана Макуха, жителька с. Руські Тишки
Бомбили Харьков, ми время засекли, час сорок пять со всех орудий. Там 9 мм пушка стояла, грады, САУ, они просто непрерывный бой шел на Северную Салтовку. Они кидали, кидали, кидали это был ужас за тех людей, которые там сидят. За них просто.
Непошкоджених будинків і в самих Тишках, мабуть, немає зовсім, тож найбільша потреба, кажуть у сільській військовій адміністрації, це встигнути хоч якось закрити житло перед холодами.
Ігор Кузьменко, перший заступник начальника Циркунівської сільської військової адміністрації
Перед усім потреба це стройматеріали для того, щоб перекрить криши, вікна відремонтувати і жити у себе в оселі. Люди повертаються до своїх домівок, стараються зайти в зиму вже більш підготовленими. Так що працюємо.
Втім, каже Ігор Кузьменко, жителі громади вже почали отримувати гроші від держави на відновлення житла. Це теж додає людям оптимізму та впевненості, що прийдешня зима буде для них менш суворою, ніж минула.
