13 грудня 1893 року у Тростянці на Сумщині народився Микола Хвильовий - український письменник, автор гасла “Геть від Москви! Даєш Європу!”

Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва: “Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Річ у тім, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація - на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми” – писал Микола Григорович.

Цікаво, що Хвильовий (справжнє прізвище - Фітільов) був сином дворянина. Брав участь у Першої світової війни, з якої вийшов переконаним більшовиком. У квітні 1919-го вступив до КП(б)У.

Письменник прагнув реалізовувати власну стратегію організації українського літературного процесу в умовах диктатури пролетаріату. Однак у плани радянського керівництва не входило ані збереження "самобутності" української культури, ані тим більше її розвиток як культури повноцінної європейської нації, врешті - існування самої нації.

Позиції Миколи Хвильового були піддані гострій критиці на найвищому рівні. У листі Сталіна до Лазаря Кагановича та інших членів політбюро ЦК КП(б)У від 26 квітня 1926 року зазаначалося:

"Вимога Хвильового про "негайну дерусифікацію пролетаріату" на Україні, його думка про те, що "від російської літератури, від її стилю українська поезія повинна тікати якомога швидше", його заява про те, що "ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва", його захоплення якоюсь месіанською роллю української "молодої" інтелігенції, його смішна й немарксистська спроба відірвати культуру від політики, - все це й багато подібного в устах українського комуніста звучить тепер (не може не звучати!) більш ніж дивно.

У той час як західноєвропейські пролетарі та їх комуністичні партії сповнені симпатій до "Москви", український комуніст Хвильовий не має сказати на користь "Москви" нічого іншого, окрім як закликати українських діячів бігти від "Москви" "якомога швидше".

Хвильового звинувачували в антипартійності, “українському буржуазному націоналізмі”, “намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської”.

Запущений маховик репресивного механізму, знищення села й голодна смерть мільйонів українців не могли дати підстав для будь-яких ілюзій. Микола Хвильовий це чудово усвідомлював: "Голод - явище свідомо організоване. Голод і розруха - хитрий маневр, щоб одним заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою".

Арешт українського письменника Михайла Ялового й розмова з керівництвом Державного політуправління у спробі порятувати товариша лише розставили крапки над "і". Відтак Хвильовий відважується на відчайдушний жест - публічне самогубство, бо ж: "Арешт Ялового - це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію, за генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий".

Цей останній - по суті, мистецький - акт 13 травня 1933 року став демонстративним викликом режимові й водночас чи не єдиною можливістю зберегти власну гідність у відстоюванні права нації на самостійність, а особистості - на індивідуальність.

"13" було улюбленим числом Миколи Хвильового. 13 грудня він побачив світ, а 13 травня пішов із нього, вистреливши в себе з пістолету.

Джерело: https://www.facebook.com/Dmitriy.Chekalkin

Новости портала «Весь Харьков»