«Наші не вдома»: у Харкові рідні зниклих безвісти вийшли на акцію-нагадування

Наші не вдома! Кричимо за полонених!

Семирічна харків’янка Ніка разом із мамою щонеділі приходять до середмістя Харкова з портретом дідуся дівчинки. Хоче знову гуляти з ним на дитячому майданчику та грати в їхню улюблену гру.

Ніка, харків’янка

В шашки. Він завжди сміявся, коли я там фарбувалася або казала йому щось смішне. Завжди сміявся.

Понад три роки не має звістки про сина Максима пані Олена. У двадцять другому році третьокурсник харківського вишу пішов на фронт добровольцем. За словами жінки, найбільше підтримки за цей час вона отримує від рідних інших зниклих безвісти воїнів.

Олена Макарова, харків’янка

Безвісти зниклий син, 17 лютого 2022 року на Бахмутському напрямку. Де ми тільки не звертаємося, нам кажуть чекати. Чекаємо. Шукаємо самостійно, звертаємося самостійно скрізь.

Учасники акції розповідають: збираються, щоб люди пам’ятали, яку ціну платять українські родини за війну, розв’язану росією. Рідні зниклих безвісти сподіваються, що представники державних структур України та міжнародних гуманітарних організацій допоможуть їм дізнатися правду. Пані Валентина чекає на звістку про долю чоловіка.

Валентина Борисенко, жителька селища Золочів Харківської обл.

Останній раз він виходив на зв’язок вночі, коли йшов бій: «Я пішов, буду через п’ять днів». Це був останній раз. Вони мали кожні п’ять днів мінятися, але воно так не працювало. Я дружина безвісти зниклого Борисенка Сергія Вікторовича, який зник в населеному пункті Глибоке Харківської області.

Рідні зниклих безвісти наголошують: у російському полоні військовослужбовці можуть піддаватися тортурам та не мати доступу до медичної допомоги. Щоб допомогти їм вижити або мати право гідно проститися з рідною людиною – такі акції виходитимуть і надалі.