«Не можу не повернутися»: історія нацгвардійця «Руді», який понад рік пробув у полоні
Арсеній – доброволець, до військкомату прийшов двадцять п’ятого лютого двадцять другого року. У квітні дістав поранення під Чугуєвом, де разом із побратимами-гвардійцями прикривали фланг іншої бригади. Арсеній згадує, як вперше поклав руку на серце, почувши гімн України. Так порадила бабуся, відправляючи онука до школи. Відтоді його світогляд не змінився.
Арсеній «Руді», військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади НГУ «Скіф»
Я вибираюся в перший ряд, лунає гімн України, я руку на серце, слухаю гімн, дивлюсь на інших, а більше окрім мене ніхто це не робить. Зазвичай людська психологія працює – робить як інші. А для мене був це виклик – це ви що, не поважаєте країну, в якій ви живете?
Гвардієць брав участь у бойових діях під Балаклеєю та у Куп`янську на Харківщині, нищив окупантів під Кремінною. Там, на Луганщині, у березні двадцять третього року потрапив у полон. Ворог, розповідає Арсеній, прорвав оборону – почув крик про допомогу від побратимів і побіг сам.
Арсеній «Руді», військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади НГУ «Скіф»
Замість того, щоб з собою хоча б одну людину взяти, яка б мене прикривала – я туди навіжений побіг, щоб зрозуміти, де конкретно противник. Я добре знав місцевість, щоб вже цей резерв взяти і вибити противника. І я попав в ситуацію, в якій мене взяли в полон.
Весь час у полоні, говорить військовий, вірив – Україна бореться за його звільнення. Вдячний гвардієць і українцям, які виходять на громадські акції на підтримку полонених у всьому світі. Завдяки критичному мисленню, говорить Арсеній, примудрявся отримувати правдиву інформацію про події навколо, навіть із російської пропаганди.
Арсеній «Руді», військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади НГУ «Скіф»
Там якась маячня сказана, але вона має за правилами по справді огорнути в емоцію і от людей це чіпає, і вони відключають мозок і сприймають це як правду. Хоча це повністю викривлена інформація. Тому, коли я дивився їхні новини, я це переварював і хлопцям переказував вже нормально.
Вдарити могли навіть за одне українське слово, згадує гвардієць. Російські військові швидко зрозуміли – перетягнути Арсенія на свій бік не вдасться – ані побиттям, ані вмовляннями. Для військового почались довгі місяці очікування на обмін. Коли це сталося – не вірив до останнього. Чоловік відзначає – різниця у ставленні до військовополонених в Україні та росії очевидна.
Арсеній «Руді», військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади НГУ «Скіф»
Ми сіли там в автобус, там з нами представники від України балакають, там ручкою махають. І ти все одно якось сидиш такий: «О так, це сталося, все, що відбувається – це правда, так?»
Арсеній «Руді», військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади НГУ «Скіф»
Ми дивимося на цих отожратих, які нам по їхньому тєліку розказують, що їх жахливо мордують, все таке інше. Я, наприклад, 10 кг приблизно втратив.
До України Арсеній повернувся у червні. Зараз відновлюється та хоче знову стати в стрій. Тішиться, що побачив побратимів, хоча дожили не всі.
Арсеній «Руді», військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади НГУ «Скіф»
Я боявся, що повернусь на випалену землю. Типу, тепер я можу взяти списатися, а ви там щоб в тому пеклі знаходилися? Ні, я просто не можу собі це дозволити морально.
202 
