Черговий раунд переговорів щодо припинення війни в Україні завершився без жодних ознак реального прогресу

Проте за лаштунками перемовники активно шукають компроміс щодо однієї з найскладніших перешкод — контролю над територією на сході України, пише (https://www.nytimes.com/2026/02/18/world/europe/ukraine-russia-peace-talks-demilitarized-zone.html) The New York Times

Росія вимагає, щоб Україна повністю передала їй землі в Донецькій області як обов’язкову умову завершення війни. Україна ж категорично відмовилася виводити війська в односторонньому порядку. У Києві переконані, що така поступка лише заохотить Росію до нового наступу. Тому українська сторона наполягає на надійних гарантіях безпеки, які стримуватимуть Москву від порушення будь-якого перемир’я.

За словами трьох джерел, знайомих із переговорами, останніми тижнями активно обговорювалася ідея створення демілітаризованої зони, яку не контролюватиме жодна з армій. Ця пропозиція вже була частиною попередніх мирних планів, зокрема 28-пунктового плану, який у листопаді представила адміністрація Трампа.

Минулої осені Путін ухилився від прямої відповіді на запитання про демілітаризовану зону на Донбасі. У плані Трампа передбачалося, що ця територія формально залишатиметься під контролем Росії, але без розміщення там регулярних військ. Пізніше радник Путіна з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков висловився "позитивніше" – Росія може погодитися на таку зону, якщо її патрулюватимуть поліція або бійці Національної гвардії.

Щоб обом сторонам було легше прийняти цю ідею, перемовники також розглядають можливість створення зони вільної торгівлі в межах демілітаризованої зони. Однак інвестиційні перспективи там виглядають дуже обмеженими – територія опинилася б між двома арміями, більшість підприємств зруйновані, працює лише одна вугільна шахта, а ризик нового спалаху бойових дій залишатиметься ще багато років.

Президент Зеленський також висловив сумніви щодо такої домовленості.

Ще одне складне питання — виведення військ із лінії фронту. У грудні Зеленський заявив, що Україна не виведе свої сили, якщо Росія не відведе свої на таку саму відстань. Проте під час переговорів в Абу-Дабі українська делегація обговорювала варіанти часткового відведення російських військ, які не обов’язково мають бути симетричними. Це свідчить про певне пом’якшення позиції Києва.

Проблемою залишається й управління демілітаризованою зоною. Україна наполягає на розгортанні міжнародних миротворчих сил.

❗️ Перемовники також обговорювали створення цивільної адміністрації для управління територією після війни. За словами одного зі співрозмовників, до неї могли б увійти представники як Росії, так і України, але сторони ще дуже далекі від згоди.

❗️ Окреме питання, яке знову постало, — це послідовність кроків – спочатку демілітаризована зона, потім гарантії безпеки, механізми фінансування відбудови та проведення виборів в Україні.

--------------------

Женевские сложности мирного процесса

На швейцарской территории прошли непростые, но важные переговоры между делегациями Украины и России. Хотя какой-либо конкретики по их результатам пока не озвучено, тем не менее общий фон подается как конструктивный, и даже звучат формулировки о предметности в ходе раунда международного диалога. 

Что характерно глава российской делегации Мединский даже провел отдельную встречу с украинской стороной без участия американских посредников. Детали переговоров после переговоров также не раскрываются, однако данный процедурный момент привлекает внимание, ведь получается делегации о чем-то недоговорили в присутствии медиаторов от Трампа.

Наверно самым обнадеживающим для партии мира выступает анонс нового раунда переговоров, которому будет в Швейцарии в ближайшее время.
Во всем остальном движения вперед в плане оформления договоренностей о перемирии или мире не фиксируется.
Отдельные источники довольно смело характеризуют Женеву, как провальный раунд. 

Одной из проблем женевского этапа мирного процесса выступает крен в позиции США. Американцы являются стороной заинтересованной в укреплении имиджа президента Трампа, как миростроителя. Но настрой на быстрый успех, как было по Газе, Камбодже или ДР Конго в случае российского вторжения в Украину не приходиться. Москва выступает нарушителе базовых положений Устава ООН, подрывает принципы добрососедских отношений на мировой арене, и при этом Трамп все еще благосклонен к Путину. Циркулируют оценки, согласно которым Вашингтон давит преимущественно на Киев. Применяются инструменты принуждения Украины к принятию болезненного компромисса. 

Является ли данный аспект элементом того, что в Кремле называют «духом Анкориджа», когда США фактически перестают быть нейтральными, а продавливают сделку с явными асимметриями не в пользу Украины, которая-то и является, в отличие от России частью западного мира. Подвиг украинского народа – не только защита Европы и ее ценностей, но и точка пересборки европейского и евроатлантического сообщества.
Тут американцам стоило бы надавить на Москву, а не наоборот.

Вместо этого РФ интерпретирует «дух Анкориджа» в качестве дипломатии больших держав, которые между собой производят, как в Мюнхене в 1938 году дележ чужих территорий. Путин и его дипломаты во главе с Лавровым протаскивают свое видение решения вопроса Донбасса. Речь идет о выводе с его территории войск Украины и передачу региона под контроль России. Но в свою очередь принципиальным моментом выступает эквивалентный вывод войск российских оккупационных войск с территорий Харьковской, Сумской, Запорожской, Днепропетровской областей, и отвод на территории Донецкой области.

Кто и как после этого возьмет под контроль данную серую зону – важный вопрос переговоров, также как и контроль за исполнением режима прекращения огня. 

Следует акцентировать внимание на таком аспекте, как привязка территориального вопроса к снятию санкций с Москвы и запуском совместных экономических мегапроектов РФ-США на общую сумму в 12 трлн дол. США. Сумма астрономическая, и как зналось бы для Путина при виде таких перспектив давно имело бы смысл завершить вторжение, и дать бизнесу запустить стагнирующую росэкономику.

Такой подход мог бы снять обвинения о том, что Женева – это «игра с нулевой суммой». Однако что-то сильно мешает Путину завершить войну, и перейти к мирному сосуществованию. Эта сложность коренится в самой ущербной идеологии путинизма, рассчитанной на террор и подчинение Европы, включая Украину.

Джерело: t.me/in_factum, t.me/sytosokrata

Новости портала «Весь Харьков»