Генерал Сирський для Le Monde
Попри дуже складну ситуацію на полі бою, українська армія продовжує чинити опір найпотужнішій армії Європи та зривати російські військові плани, — Головнокомандувач ЗСУ, генерал Олександр Сирський у коментарі для Le Monde.
У політично делікатний момент конфлікту, коли тривають складні переговори, генерал Олександр Сирський залишається вірним своїй лінії поведінки: жодного слова про політику чи дипломатію.
Його справа — поле бою, яке він знає до найменших деталей.
60-річний Головнокомандувач української армії — найдосвідченіший генерал України, як його представив президент Володимир Зеленський, доручаючи йому керівництво армією, може годинами говорити про військове планування і бої — село за селом, кілометр за кілометром.
Підбиваючи для Le Monde підсумки ситуації на фронті під час зустрічі в лютому в Києві, генерал Сирський визнає надзвичайно складний період для своєї держави, для свого народу, водночас наголошуючи на «неймовірному періоді боротьби українських збройних сил».
Перед обличчям найбільшої, найпотужнішої армії Європи та війни, що перевершує всі уявні й неуявні масштаби, він вважає, що Україна демонструє стійкість збройних сил.
Говорячи про 2025 рік, генерал Сирський зазначає, що військова ситуація могла бути значно гіршою.
Він не заперечує труднощів на фронтах, але стверджує, що російські цілі були значно амбітнішими.
Таку саму позицію генерал займав, підбиваючи підсумки 2024 року, який, на його думку, міг бути для України ще більш руйнівним, якби не смілива операція «Курск» на території росії:
«росія підготувала свої сили, щоб у 2025 році провести масштабну наступальну операцію.
Вона хотіла захопити весь Донбас, території в Запорізькій, Дніпропетровській і Херсонській областях, а також створити буферну зону в Харківській і Сумській областях, але зазнала невдачі».
Генерал називає дві основні причини, які, на його думку, дозволили «зірвати» російські плани.
Перша знову стосується дій на кордоні з росією, хоча вони були менш помітними, ніж у 2024 році:
«Ми провели дві наступальні операції на території росії: у березні–квітні в Бєлгородской області, а потім у травні–червні в Курской області.
Це дозволило змусити ворога перекинути свої сили.
Він не зміг розпочати наступальну операцію, яку планував навесні».
Друга причина стосується південного сходу лінії фронту:
«Ворог розпочав у серпні 2025 року наступ на напрямку Добропілля, намагаючись оточити агломерацію Покровськ–Мирноград.
І шляхом розгортання групи морської піхоти він планував провести наступ у напрямку Дніпропетровської та Запорізької областей.
Вони могли просунутися вглиб.
Щоб зірвати їхні плани, ми розпочали контрнаступ на напрямку Добропілля. Передові підрозділи 51-ї російської армії опинилися майже в оточенні. Щоб не допустити їхнього знищення, вона перекинула свою морську піхоту на цей напрямок, де та загрузла в боях — і донині».
Щодо двох «завоювань», оголошених у 2025 році переможними зведеннями Москви — у Куп’янську та Покровську, — вони викликають усмішку в офіцера:
«Попри заяви генерала Герасимова та самого путіна, 97 % Куп’янська нині перебуває під контролем українських сил.
У Покровську ситуація складніша, але місто не впало.
Ворог уже дев’ятнадцять місяців намагається захопити агломерацію.
Він кинув усі сили на штурм Покровська, але нам вдалося зберегти контроль над північною частиною і стабілізувати ситуацію на заході».
Наявність численних військових операцій дає підстави генералу Сирському, всупереч твердженням його попередника генерала Залужного, заявити, що «війна не перебуває в глухому куті».
Не лише території й далі переходять із рук у руки, а й «війна триває у всіх сферах — на суші, в повітрі, на морі», і «вже неможливо говорити лише про сухопутну війну».
На думку генерала Сирського, зміна самої суті конфлікту та поява технологічної зброї, такої як дрони, змінили психологію війни:
«Піхотинець буквально на вагу золота. Адже більшість наступальних дій здійснюється піхотою».
Водночас генерал констатує «стрімке зростання війни економік і технологій».
Сирський оцінює, що щодня кожна з армій використовує від 6 000 до 8 000 FPV-дронів, до яких додаються сотні розвідувальних дронів для командування та коригування вогню.
Якщо щодо дронів генерал описує певний баланс сил, то визнає російську перевагу в повітрі — на фронті через використання керованих авіабомб, а проти всієї країни — через періодичні удари балістичними та гіперзвуковими ракетами.
Окрім операцій на фронті, протяжністю 1 200 кілометрів, генерал називає ще дві причини, щоб довести ефективність дій своєї армії.
По-перше, це те, що вдалося позбавити Чорноморський флот можливості використовувати свою базу в Севастополі та відтиснути його до Новоросійска, що дозволило забезпечити функціонування зернового коридору — понад 6 000 рейсів суден і понад 64 млн тонн вантажів, перевезених у 2025 році.
По-друге, це удари в глибину росії — по військових цілях, таких як аеродроми, бази та військові заводи, а також підприємства нафтового й газового сектору», що дозволило вразити 719 цілей і завдати ворогу збитків на понад 15 млрд доларів у 2025 році.
Ще один ключовий момент для генерала Сирського: якщо російська армія вважалася такою, що має невичерпні людські ресурси, а українська відчуває труднощі з мобілізацією, то 2025 рік став першим, коли втрати російської армії перевищили рівень її набору.
Генерал стверджує, що попри те, що їм вдалося мобілізувати й призвати 406 000 осіб у 2025 році, їхні загальні втрати — загиблими та пораненими — становили близько 418 000 військових.
Ці цифри, які неможливо незалежно перевірити, слід розглядати в контексті того, що того ж року чисельність російського наступального угруповання була доведена до 713 000 військових.
Якщо ці оцінки точні, це може свідчити про труднощі Москви з нарощуванням контингенту в Україні.
Генерал вважає, що його війська наразі виводять із ладу 1 000–1 100 російських військових — загиблими та пораненими — щодня.
Водночас він не наводить даних щодо українських втрат.
Відомий тим, що до призначення головнокомандувачем керував операціями, які дозволили врятувати Київську та Харківську області, а згодом відвоювати Ізюм у 2022 році, генерал Сирський не впадає в самозаспокоєння.
Війна тяжка.
Якщо російський агресор зазнав поразки чотири роки тому, коли намагався захопити Київ і завершити цю війну, він не відмовився від своїх намірів, і боротьба України за право на існування триває.
Сподіваючись, що жодна несправедлива війна не завершується успіхом, і дбаючи про те, щоб Україні не нав’язали відмову від її території, Олександр Сирський не коментує дипломатичних переговорів, але окреслює те, що вважає своїм обов’язком:
«До завершення переговорів моє завдання — за будь-яких обставин, нашими діями на полі бою, не допустити просування ворога вглиб нашої оборони й звільняти нашу територію там, де це можливо.
Саме це дозволить забезпечити справедливі переговори та досягти справедливого миру».
Джерело: https://t.me/znua_live/239430
Читайте ещё:
8 35 50 55 101 97 130 68 111 195 
206 
