Китай зробив свій вибір – на користь росії. Европа мусить це усвідомити

Европа була готовоб майже на все заради миру, але в Пекіна зовсім інші плани

Ґабріеліус Ландсберґіс, Foreign Policy, 02.12.2025

Китай підтримав війну Рóсії проти України, але европейські лідери не звернули на це належної уваги. Починаючи з фінансової «лінії життя», яку Пекін простягнув москві, і закінчуючи постачанням критично важливих технологій для рóсійської оборонної промисловости — «партнерство без обмежень» між Китаєм і Рóсією має дуже конкретні наслідки і для війни в Україні, і для всієї майбутньої безпеки Европи.

На початку цього року я стверджував, що скорочення Вашингтоном своїх зобов’язань у справі оборони Европи спонукатиме Пекін до «маневру Кіссінджера» у трансатлантичному альянсі — тобто спроби задобрити Европейський Союз подарунками, аби вирвати його з орбіти США. Відтоді минув певний час, тож варто перевірити, як усе склалося.

У лютому, коли адміністрація Трампа посилила ворожість до Европи й публічно поставила під сумнів зобов’язання США щодо безпеки, китайські дипломати активізувалися: вони зустрілися з різними високопосадовцями на Мюнхенській конференції з безпеки та в багатьох столицях. Вони також вдалися до рішень, які раніше пройшли повз нашу увагу через їхню критичність щодо Китаю.

Відтоді як Рóсія вторглася в Україну у 2022 році, европейські лідери буквально благали Китай допомогти зупинити війну. А коли президент США Дональд Трамп зовсім відвернув Вашингтон від Европи, то кращого моменту для Пекіна годі було й чекати. Европа була готовою заплатити велику ціну за таку допомогу. У зустрічному списку бажань Китаю могли бути гарантії невтручання в Індо-Тихоокеанський реґіон, ширший доступ до европейських ринків і технологій. Стати ґарантом безпеки в Европі в рамках мирної угоди за посередництва Пекіна — ще донедавна це здавалося немислимим для Китаю , а тепер могло стати вершиною його геополітичних амбіцій.

У поєднанні з відчуттям, що класична трансатлантична якірна точка зсувається, дрейф Европи в бік Китаю здавалося вже було не спинити. Европа майже не може існувати без імпорту китайських рідкоземельних елементів, а розбіжності в рівні доступу до ринку між країнами ЕС свідчать, що деякі з них уже почали тяжіти до Китаю.

Вплив Пекіна на москву міг би стати основою для ширшої угоди. Китай став головним постачальником обладнання для виробництва зброї, якою воює Рóсія. Останній приклад — китайський завод із виготовлення боєприпасів у Білорусі, васальній державі Рóсії. Закупівля Китаєм рóсійської нафти є фінансовою артерією для кремля. Якби Пекін використав цей важіль для стримування конфлікту, він міг би відіграти надзвичайну роль в европейській безпеці й здобути симпатію европейських столиць. Якби Китай зміг зупинити найбільшу війну в Европі після Другої світової, він міг би вимагати майже будь-яку винагороду в майбутніх перемовинах. Опір китайському імпорту, наприклад електромобілям чи обладнанню 5G, просто б розсипався, якби Пекін вгамував Рóсію та взяв на себе роль гаранта миру в Европі.

Еспанія — гарний приклад того, якою могла би стати більш «китаєцентрична» Европа: Мадрид відмовився підтримати американське прагнення до збільшення оборонних витрат і натомість зміцнює зв’язки з Пекіном. Китай міг вважати, що зі зменшенням уваги США до Европи інші країни наслідуватимуть приклад Еспанії й відповідатимуть на китайські жести.

Але замість того, щоби запропонувати Европі «морквину», Китай подвоїв ставки, озброюючи Рóсію «палицями». За оцінками аналітиків, 80–90% рóсійської військової продукції виготовляється з використанням китайського обладнання чи компонентів. Це означає, що без китайської підтримки Рóсія не змогла б воювати з нинішньою інтенсивністю або мусила б компенсувати втрати мобілізацією набагато більшої кількости людей — повернувшись до тактики «м’ясних штурмів», як у попередні фази війни.

Китай обрав шлях повної підтримки свого хворобливого та вразливого сусіда. Він сприяє агресії та руйнації життя в Европі й чітко відмовився від будь-яких спроб стати новим геополітичним центром континенту.

Можливо, китайські лідери розрахували, що навіть за нинішньої адміністрації США розірвати давні трансатлантичні зв’язки Европи буде вкрай важко. А от рóсійського союзника загнали в кут. Президент Владімір путін не може зупинити або навіть уповільнити війну, не ризикуючи стабільністю власного режиму. Без китайської підтримки він був би змушеним оподаткувати й мобілізувати рóсійський середній клас, який він дотепер намагався вберегти — ризикуючи викликати загальне невдоволення. Він, безсумнівно, пам’ятає, як шок від втрат в Афґаністані — особливо серед родин загиблих — став одним із чинників, що прискорили крах Совєтського Союзу, про який путін і досі шкодує.

Китай твердить, що його компанії можуть також продавати обладнання Україні. Але це — нещирість з кількох причин. По-перше, Україна отримує лише цивільні компоненти, а не деталі для дронів і ракет, які Пекін постачає Рóсії. По-друге, Китай обмежує кількість і якість постачань в Україну, щоби зберегти перевагу за Рóсією. Пріоритет Китаю — це Рóсія, натомість поставки Україні — суто комерція, не більше, ніж витискання прибутку з українського горя.

Можливість впливати й потенційно керувати рóсійською військовою активністю в Европі — чи в Україні, чи далі — це вагомий актив, який варто зберігати й розширювати. Через війну в Україні й «сіру зону» атак на країни НАТО Европа повністю зосередилася на власній безпеці, тому вона навряд чи зможе допомогти США в разі конфлікту в Індо-Тихоокеанському реґіоні. Водночас підтримка Рóсії дає Китаю важіль для впливу на дії москви.

Китай також може використати новий вплив на Рóсію для доступу до вигідніших секторів її економіки. Враховуючи вирішальну роль Китаю в рóсійській воєнній економіці, цілком імовірно, що москва розплачується не грошима, а частками власних активів. Якщо війна затягнеться, Китай і далі нарощуватиме частку в рóсійській економіці, зрештою націлившись на її найцінніше — природні ресурси.

Західні санкції та далекобійні удари України обмежують спроможність Рóсії видобувати й експортувати нафту та інші ресурси. Частину пошкоджених об’єктів можна відновити лише за допомогою західних технологій, які росія наразі не може придбати. Китай може надати таку допомогу — навіть якщо поки не має всього потрібного обладнання. Щойно Пекін розробить або придбає відповідні технології, він зможе постачати все, що потрібно Рóсії. Так Китай отримає ще більший контроль над рóсійською економікою, і москва не матиме змоги чинити спротив.

Зрештою, китайці пам’ятають свою історію. У XIX столітті розширена Рóсійська імперія захопила величезні території в Китаю династії Цін. Нинішнє китайське керівництво одержиме виправленням «історичних несправедливостей» — саме це є виправданням його амбіцій у Південно-Китайському морі й щодо Тайваню. Поки що Китай не надто активно озвучує плани щодо перегляду північно-східного кордону. Але в міру зростання його впливу на Рóсію день, коли Пекін попросить повернути Зовнішню Маньчжурію, може настати раніше, ніж очікувалося.

Залежність Рóсії від Китаю нині майже екзистенційна. Без підтримки Пекіна режим путіна опинився б під серйозною загрозою. Така одностороння залежність фактично робить Рóсію васальною державою Китаю — відлунням васальної залежности московії від монголів у середньовіччі. Якщо сучасна наступниця московії змушена буде постачати війська для китайських кампаній в Індо-Тихоокеанському реґіоні, то іронія буде довершеною.

Якщо поглянути на всі ці події вкупі, стає зрозуміло: попри початкові жести з обох боків, Китай не зацікавлений у перегляді своїх стосунків з Европою. Вигоди від підтримки Рóсії проти Европи значно краще відповідають довготривалій стратегії Пекіна, ніж непевні переваги від тісніших відносин з Европою. Китай не має жодного інтересу в припиненні війни в Европі чи відбудові України, як дехто в Европі наївно сподівався. Натомість він вибудовує політично та економічно інтегровану систему з підпорядкованою Рóсією.

путін також має свої вигоди з цієї домовлености. Ще до війни корумпована авторитарна економіка видобутку, яку він створив у Рóсії, не була життєздатною, і він ніколи не був готовим її реформувати. Щоб підтримати політичну легітимність своєї системи, він запропонував росіянам новий суспільний договір — відновлення імперської слави. росіяни охоче прийняли бачення путіна про імперське відродження і, схоже, не дуже переймаються його ціною. Тепер легітимність путіна тримається на воєнних успіхах і територіальних завоюваннях. І без Китаю він цього не досягне.

Вашингтон не отримує нічого, залишаючи Европу на милість осі москва–Пекін. Ослаблена Европа — особливо якщо Рóсія поширить війну за межі України — не зможе допомогти США. Цілком можливо, що Рóсія підтримуватиме Китай — політично, військово й інакше — у разі конфлікту в Індо-Тихоокеанському реґіоні.

Европа більше не стикається лише з Рóсією, ослабленою державою-вигнанцем. Европа стикається з дедалі сильнішим союзом, що має на меті зруйнувати солідарність Заходу. Китай зробив свій вибір, і настав час як Европі, так і США усвідомити наслідки цього китайсько-рóсійського союзу — як для Европи, так і далеко за її межами.

Джерело: https://www.facebook.com/radiolemberg

Новости портала «Весь Харьков»