На думку чиновників ООН, вони створили світ без воєн

Це звучить як перемога гуманізму, якби не одна деталь: з моменту заснування Організації Об'єднаних Націй у 1945 році у світі було зафіксовано лише 5 офіційних воєн. Ви не вірите?

Ось вони:

1. 15 травня 1948 року: Єгипет оголосив війну Ізраїлю. Початок першої арабо-ізраїльської війни.

2. Червень 1967 року: Мавританія оголосила війну Ізраїлю під час Шестиденної війни (суто символічний жест).

3. 2 листопада 1978 року: Танзанія оголосила війну Уганді у відповідь на вторгнення Іді Аміна.

4. 22 вересня 1980 року: Ірак офіційно оголосив війну Ірану, розпочавши восьмирічну бійню.

5. 14 травня 1998 року: Ефіопія оголосила війну Еритреї через прикордонний конфлікт.

Все! Після 1998 року воєн на планеті офіційно не існує. Те, що у 2024 році відбувався 61 збройний конфлікт, а з 1945 року їх було близько 2000 для паперів ООН не має значення.

Чому так? Тому що Статут ООН породив найвищу форму політичного ідіотизму.

Стаття 2(4) Статуту ООН прямо забороняє «загрозу силою або її застосування». Це зробило класичне «оголошення війни» юридичним самогубством. Як тільки держава вимовляє слово «війна», вона автоматично визнає себе агресором і порушником світового порядку.

Тому сучасні політики поводяться як злочинці, спіймані на місці: «Ми не б’ємося, ми просто несемо справедливість».

Замість чесних назв з'явився юридичний камуфляж: «спеціальні операції», «миротворчі місії», «відновлення порядку» або «антитерористичні заходи».

Єдине законне виправдання насильства за Статутом це самооборона.

У результаті ми маємо абсурдну ситуацію: за останні 80 років жодна країна у світі жодного разу ні на кого не «напала».

Усі виключно «захищаються», навіть якщо їхні війська перебувають за 10 000 кілометрів від власних кордонів.

Оскільки «війни» офіційно не оголошуються, ООН та міжнародні інституції класифікують те, що відбувається, як «озброєні конфлікти»:

• Якщо загинуло менше ніж 1000 осіб на рік — це «конфлікт низької інтенсивності».

• Якщо більше — «високої».

Найбільша дурість полягає в тому, що від цього юридичного крючкотворства найбільше страждають ті, на кого напали.

Якщо на вашу країну напали без оголошення війни, ви опиняєтеся в «сірій зоні». Ви не можете офіційно оголосити війну у відповідь, щоб мобілізувати ресурси та законно бити по ворогу, бо тоді ви станете тим, хто ескалює «конфлікт» і порушує мирну риторику ООН. Ви змушені благати про допомогу, поки агресор прикривається Статтею 51 про «самооборону».

Виходить парадокс: ніхто ні на кого не нападає, всі лише «захищаються», навіть якщо їхні танки стоять у чужій столиці.

Найстрашніше починається там, де йде гра термінами. Більшість міжнародних правил, як Женевські конвенції, історично створені для «часу війни». Коли війни офіційно немає, агресор отримує привід ігнорувати права військовополонених.

Солдати сторони, що захищається, оголошуються «терористами» або «злочинцями». До них не пускають міжнародних спостерігачів, бо «це ж не війна, це внутрішня операція». А отже, на них не поширюється захист, передбачений для солдатів регулярних армій.

В офіційній війні існують чіткі правила евакуації. У «конфлікті» чи «операції» все залежить від доброї волі того, хто стріляє. Немає війни — немає і формальних зобов'язань дотримуватися правил ведення війни.

Замість того щоб запобігати війнам, Статут ООН просто навчив диктаторів брехати. Раніше оголошення війни було чесним сигналом. Світ розумів: правила дипломатії скінчилися, настав час меча. Цивільні знали, що вони в небезпеці, нейтральні країни закривали порти. А зараз люди гинуть під бомбами в «зонах деескалації». Це найвищий ступінь цинізму.

ООН фактично каже жертві: «Ми не можемо визнати це війною, бо тоді нам доведеться визнати, що наш Статут не працює. Тому, будь ласка, помирайте в межах "інциденту"».

Саме пекло то замість того, щоб автоматично отримати допомогу, країна, на яку напали, потрапляє в «пекельне коло доказів»: Доведіть, що це не ви самі себе обстріляли. Оскільки агресор офіційно війну не оголошував, він завжди каже: «Це провокація» або «Вони самі почали». І ООН замість рішучих дій створює «комісії з вивчення фактів», які можуть роками їздити й збирати папірці. Доведіть, що це регулярна армія, а не «невідомі особи». Сучасні війни ведуться без шевронів або руками найманців. І поки жертва збирає докази (фото полонених, серійні номери ракет), ООН висловлює «глибоку занепокоєність» і чекає, поки ситуація стане «очевидною».

Поки люди гинуть, у кабінетах ООН місяцями сперечаються: це «агресія», «вторгнення» чи просто «невиправдане застосування сили»?

Для чиновників у Нью-Йорку головне — звітність. Поки гинуть сотні тисяч людей, у звітах пишуть про «збройні інциденти». Якщо немає офіційного папірця з печаткою «Війна», то система нібито працює. Світ перетворився на місце, де смерть не вважається війною, якщо вбивця підібрав правильний евфемізм у своєму звіті.

Бюрократія перемогла реальність!

(с) Олег Белінський

Джерело: https://www.facebook.com/antivsepropalshik.vybrane

Новости портала «Весь Харьков»