"В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища"

Володимир Івасюк (1949-1979) — композитор, поет-пісняр, засновник новітньої національної естради. Герой України. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка. Автор понад 100 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. Професійний лікар, скрипаль, грав на фортепіано, віолончелі, гітарі.

Івасюк зламав стереотипи ідеологізованої музики, знайшов точку «золотого перетину» в архітектоніці естрадної музики, пропустив крізь неї глибинні інтонації нашого народу, створив універсальну музичну мову, сила якої вплинула не лише на розвиток українських естрадних вокально-інструментальних жанрів, а й на музику інших колонізованих срср країн.

У школі йому світила золота медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляв парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна. При спробі зняти картуз, незакріплений бюст упав із постамента і розбився. Усі потрапили до міліції, було відкрито “Справу Володимира Івасюка”. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії СРСР та суспільствознавства.

Багато пісень Володимир писав під псевдонімом, оскільки не був членом спілки композиторів, а тому відомі колективи не мали права брати його твори до репертуару. Попри це пісні Івасюка перемагали на багатьох конкурсах в СРСР та за кордоном, їх співали від Камчатки до Чорного моря, а “Червона рута” стала справжнім світовим шлягером.

Телевізійні фільми “Червона рута” та “Пісня завжди з нами” принесли Івасюкові шалену популярність, хоча це призвело до виключення його з консерваторії через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати “виправдання” пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень.

Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство. Під цією протекцією партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи.

Попри це, похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленця в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.

Джерело: https://www.facebook.com/Dmitriy.Chekalkin

Новости портала «Весь Харьков»