10 лютого 1940 року у Кракові був створений Революційний Провід ОУН

Відбувся остаточний розкол ОУН на "Бандерівців" ОУН(б) та "Мельниківців" ОУН(м).

Запобігти розколу організації певний час вдавалось завдяки беззаперечному авторитету лідера ОУН Євгена Коновальця. Його вбивство 23 травня 1938 року та розчленування Польщі внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа запустило процес розколу — фігуранти Варшавського процесу, що вийшли на свободу після колапсу польської держави, відмовились визнати рішення ІІ Великого збору ОУН, який проголосив новим лідером Андрія Мельника.

ПУН, що базувався в Італії і на чолі якого перебували представники старшого покоління, викликав недовіру у західноукраїнської молоді, котра мала власне бачення стратегії відновлення української державності. Ультимативні вимоги молодих націоналістів провести кадрові ротації і скоректувати зовнішньополітичний курс ПУНу Мельником були відкинуті. В результаті 10 лютого 1940 року група активістів з числа соратників Степана Бандери, зібравшись в окупованому німцями Кракові, обрала його керівником Революційного Проводу (РП) ОУН. Серед 15 учасників цих зборів 8 осіб були засуджені на Варшавському процесі, а 4 — були людьми члена ПУНу Ріко Ярого, активного діяча ОУН і УВО, що відповідав за «німецький» напрям діяльності.

Це дало підстави Андрію Мельнику вбачати в демарші молоді як особисті мотиви помсти, так і влив німецьких спецслужб, які прагнули використати у власних цілях ОУН, радикальна позиція якої більше відповідала німецьким інтересам, ніж помірковані підходи ПУН. Але ситуація дедалі більше виходила з-під його контролю і 16 квітня створена ПУНом Окрема комісія, де більшість належала прихильникам позиції РП, виправдала Бандеру і його соратників.

Організаційне оформлення бандерівської фракції завершилося у квітні 1941 року після проведення ІІ Великого (краківського) збору ОУН, який затвердив Революційний Провід у складі Степан Бандера, Ярослав Стецько (заступник провідника), Дмитро Мирон-Орлик та Олекса Гасин і програму фракції ОУН (революційна).

Розкол організації вилився в запекле протистояння обох фракцій, що згубним чином впливало на загальну справу створення української самостійної держави. 30 червня 1941 року у Львові ОУН (б) проголосило «Акт відновлення Української держави», засуджений мельниківцями, які вважали, що ця подія мала відбутися у Києві. Через два місяці в Житомирі було вбито провідних теоретиків ОУН і членів ПУНу полковника Миколу Сціборського та сотника Омеляна Сенека. Це кинуло тінь підозри на ОУН (б) і дало німцям підстави розгорнути масштабні репресії проти бандерівців.

Міжфракційні чвари продовжилася й в еміграції вже після закінчення активної фази боротьби в Україні. Тільки через багато років по розколу вожді ОУН Мельник і Бандера стали поруч, щоб пом'янути пам'ять Євгена Коновальця перед його могилою в Роттердамі (на світлині).

Джерело: https://t.me/istoriya_ukrainy/12261

Новости портала «Весь Харьков»