«Все, що можна було забрати – забрали»: граківці досі не можуть оговтатися від рашистського нашестя
У село Гракове Чугуївського району рашисти зайшли вже 26 лютого. Місцеві мешканці побачили на головній вулиці села нескінченні колони з військовою технікою та вантажівки, у кузовах яких сиділи військові.
Алла Карпова, мешканка села Гракове
Йшли БТРи, танки, гради, пушки тягли, машини оці – «Урали», повні і військових і снарядів. Вони заїхали у центр села і стали розташовуватися.
Окрім пустих квартир та будинків, мешканці яких встигли виїхати з села до появи окупантів, незвані гості розмістилися у приміщеннях сільської ради та місцевої школи. І майже відразу почали господарювати – тягли усе, що впало в очі, та ще й, каже пані Алла, вподобали її подвір’я задля розміщення вбивчої зброї.
Алла Карпова, мешканка села Гракове
Вони приїжджають, ставлять свої гради і «Солнцепьоки» там, оце де стовп отакий, і починають бити. А на городі вони розмістили як парк – «Урали», понаставили на городі. Там у нас як зарослі, вони автоматами пройшлись, побили – нема нікого, нічого і вони там поставили.
Та найгірше, згадують граківці, стало, коли у їхнє село зайшли загони, сформовані із «днрівців» та «лнрівців». Ті взагалі тягли все, що під руку попадалося, навіть мотузку, на якій у дворі сушили білизну, зняли.
Микола Карпов, житель села Гракове
Собака гавкає, дивлюсь: тягнуть квадроцикл дитячій на мотузці, у сусіда шведську стінку винесли. А в сестри Камазом холодильник погрузили. Вона саме в 2-етажці в підвалі сиділа.
Але найбільше подружжя Карпових вразили розумові здібності російських окупантів, коли ті приходили до них, щось шукаючи поїсти, та починали розмови «про життя».
Алла Карпова, жителька села Гракове
А чого ви сюди приїхали, хлопці? – Та так нас заставили! – Ну втік би, ти ж з Дагестану, ти ж з гір спустився для того, щоб прийти! – Ми прийшли вас захищати. – Від кого? Від кого ти мене будеш захищати? – Тут у вас нацисти, вони людей їдять. – Та ви ж хлопці, ну шо ви таке кажете, 21 століття, ну треба ж хоч трошки думати!
Будинки, які залишилися цілими після окупації, у Граковому можна на пальцях перелічити. Пані Алла із чоловіком теж намагаються зараз хоч якось підготувати розбитий дім до зими: поки що вдалося завдяки волонтерам полагодити лише розбитий дах.
Алла Карпова, жителька села Гракове
Ви не уявляєте, що тут було! Тут оце тільки цегла, а усе-усе було розбито, все оце упало туди, в другу кімнату, і це кімната розбита, і вікон немає, чим закладати? Благо, дуже дякую волонтерам з Івано-Франківщини, що вони нам привезли шифер, що ми могли його отримати безкоштовно.
Саме тут, на території Чкалівської громади Чугуївського району Харківщини, минулого літа точилися жорстокі бої, а після деокупації ця земля, за словами фахівців, додає найбільше роботи українським піротехнікам.
Сергій Котенко, нач. Чкаловської сільської військової адміністрації Чугуївського району
Після бойових дій наша громада була найзабрудненіша вибухонебезпечними предметами в Харківській області, а село Гракове, на сьогоднішній день саме заміноване село України.
Зараз мешканці Гракового ходять рідним селом лише перевіреними, протоптаними стежками та асфальтом, кожен крок у бік, у траву, може виявитися останнім.
Анатолій Коровкін, староста Граківського старостинського округу
В окрестностях кругом очень сильно заминировано, просто ходить по полям, по посадкам нельзя. И вот здесь, в центре, футбольное поле все, внутри села разминирования не было. Чому не було? Я ж понимаю, война, работают только по инфраструктуре.
Від місцевої агрофірми після нашестя рашистів теж залишилися суцільні руїни.
Олександр Кривцун, директор агрофірми «Гракове»
Вони у перший місяць забрали все. Через 15 діб (тут був свинокомплекс на 4000 голів). І ми через старосту вговорили, щоб вони нас впустили, щоб ми накормили або випустили свині. І коли прийшов мій агроном, щоб накормить, то уже нічого не було. Остатки свиней відкрили, вони вибігли, пішли, щоб не подохли в загородах. Хоча вже й подохло дуже багато. Ні комп’ютерів, нічого не було. Все, що можна було забрати – забрали.
Збитки, завдані війною, навіть підраховувати бояться і фермери. Кажуть лише: техніка розбита, спалена чи вивезена до росії окупантами. Зерносховища зруйновані, так само як і усі будівлі. Вціліли лише ті трактори, які окупанти роздали своїм посіпакам – їх вдалося повернути. Та ще новенькі сіялки, із поставкою яких, на щастя, забарилися виробники. Тепер усе це стане в пригоді восени, коли треба буде закладати у землю озиме насіння. Хоча спочатку цю землю треба розмінувати, над чим зараз і працює ось цей старенький, обвішаний залізом та дерев’яними балками, трактор Т-150, який Олександр Кривцун сконструював та виготовив разом із сином.
Олександр Кривцун, директор агрофірми «Гракове»
Катки ми самі взяли із… у нас таке орудіє було, а закривали – отут танк підбитий був, з нього познімали щось, на території БМП були рашистські теж познімали, захистили трактор брьовнами, ну те шо получілось і отак ми його і зробили.
Хоча на місці водія – порожньо, трактор вправно виконує усі маневри. Керують ним на відстані, з допомогою ось такого дистанційного пульта. Робоче місце оператора – у ковші навантажувача, який стоїть посеред поля.
Павло Григоренко, оператор трактора
Разворачиваем антенну мобильную для лучшего сигнала. Наблюдаю, полостью идет управление газом, повороты, сцепление. Да и все, сложного ничего нет, обычная машинка на радиоуправлении, только трактор большой.
Саме тут, цими полями, проходила лінія зіткнення – тож мін тут вистачає.
Олександр Кривцун, директор агрофірми «Гракове»
Сім днів назад зайшли в поле проходити його нашим трактором і отут під посадкою, десь 100 метрів від дороги він підірвався. Коли викликали саперів, ЗСУ, молодці хлопці, вони найшли на тому місці ще 20 мін. Вони їх зняли і ми почали це поле катати.
Повернули до роботи трактор доволі швидко, просто переварили всю передню частину – її вага понад три тони – і яка, власне, і сконструйована таким чином, щоб взяти на себе вибухову хвилю. А за кілька днів з іншого боку поля знайшли ще зо два десятки протитанкових мін – саме біля посадок їх найбільше, каже Олександр Кривцун.
Олександр Кривцун, директор агрофірми «Гракове»
Коли ми їдемо коло посадки – це найнебезпечніші місця, там іде мінімальна швидкість, гусячим кроком, тому що на швидкості він може заскочити і на другий рядок мін, таке вже в нас було.
Так само як і усі граківці, фермери також чекають на допомогу від держави, адже самотужки відбудувати зруйноване вони не зможуть.
252 
