Десь за спиною був Харків: історія студента юракадемії, який став бойовим офіцером Нацгвардії
Цивільний, який став бойовим офіцером та пройшов Балаклію, Куп’янськ, Кліщіївку й Кремінну, вважає, що найцінніший ресурс Нацгвардії – мотивовані бійці, які з перших днів повномасштабної війни стали на захист своїх родин та країни.
Історію бійця на псевдо Лонжерон розповіли в 5 Слобожанській бригаді НГУ.
Даниїлу 24 роки, він старший лейтенант та командир взводу одного з бойових батальйонів 5 Слобожанської бригади.
Ранок 24 лютого 2022 року я, як і більшість, зустрів вдома. Точніше у своїй кімнаті в гуртожитку. Все було зрозуміло, треба було діяти. Я не мав якихось точних планів, єдиним наміром було стати до зброї. Воєнком направив до автобуса, в якому швидко зібралася компанія тих, хто щойно прийшов, та ми поїхали у розташування однієї з бригад ЗСУ. Але не судилося – тільки-но ми туди приїхали, як звідти всі евакуювалися прямо у нас на очах. Тоді взагалі було багато метушні, треба було швидко ворушитися, от хлопці й робили свою справу. А я просто залишився сам, трохи розгубився. Повз мене проходила жіночка і запитала, чи знаю я про Національну гвардію. Вона розповіла, де шукати військову частину та пішла собі, а я побіг на маршрутку до міста. Так у мене все склалося на користь однострою кольору «олива».
Даниїл вчився у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого, працював секретарем у суді. Згадуючи початок служби, Даниїл розповідає про те, з яким настроєм він з побратимами облаштовував позиції.
Під час облаштування власних укріплень та позицій для утримання лінії фронту на своїй ділянці треба було багато будувати. Всі були в роботі, ненависть до ворога та хвилювання не виконати завдання додавали сил та рішучості. То було під Балаклією, десь за спиною був Харків.
Майже рік тому, на початку літа 2023 року, під час виїзду у Серебрянські ліси на бойовому виході на нуль група Лонжерона отримала наказ утримувати позицію та укріплювати її. Ворог намагався зробити прорив та пішов у наступ переважаючою кількістю піхоти за підтримки бронетехніки. Позиція була утримана, а ворог відступив з великими втратами.
Було дуже важко. Окупанти наступали вище по нашій лінії. Вони змусили відійти дві наші сусідні позиції та зайняли їх. До того у нас ворог був попереду і збоку, але коли ситуація змінилася, ми опинилися в ситуації, коли ворог на 9 годин, на 12 і на 3 години. Нас крили мінами та ще чимось, але ми добре підготувались. Вже всі на той час засвоїли просту мудрість – «глибше копаєш – довше живеш». Ми були зариті достатньо глибоко, щоб впевнено почувати себе. Тому ми залишилися живими. Я прийняв рішення триматися і ми трималися 8 годин. Весь цей час йшов бій, мені довелося контролювати сектори вогню, піднос боєкомплекту, зв’язок. Ми все разом з побратимами витримали, встояли. Позицію нашу не віддали й щобільше – всі мої хлопці були живі! Підійшло підкріплення, ті дві наші позиції відбили назад, а я й інші поранені вирушили на евакуацію.
За той бій Даниїл, тоді ще молодший лейтенант, був представлений до нагородження орденом «За мужність» III ступеня. Нещодавно нацгвардієць повернувся з навчань для командирів рот, які тривали два з половиною місяці у Німеччині. Тепер знову разом зі своїми бійцями несе бойове чергування на певному рубежі.
У військах НАТО інші стереотипи та інша психологія бою. Вони надто сильно спираються на свою техніку. У нас трохи не так, ми воюємо інакше. Піхота – це наше все! Ми собою тримаємо лінію. Люди в нас – найголовніший ресурс. Ми маємо в першу чергу розраховувати на побратимів, вони – наша опора. Ми ще рік тому мали у підрозділі FPV-дрон. Він тоді не був одноразовим камікадзе. То був «святий дрон», ми молилися на нього, він був нашими очима. Зараз все змінилося, засоби нападу та оборони розвиваються, але веде бій саме людина!
Після Перемоги Даниїл планує повернутися до цивільного життя, бо вважає, що бути командиром на війні та займати ту ж саму посаду у мирний час – вкрай різні речі.
233 
