«Якщо помремо – то на своїй землі»: як проходила евакуація у Вовчанському районі
Вони проводжають дітей, а самі залишаються. У Білому Колодязі триває евакуація – виїжджають 5 сімей.
А куди евакуюватися, а тут все кидати? Ну, дітей, за дітей, хай дівчата уїжджають. Ой, все, не хочу.
Людмила
У нас на вулиці було понад 30 дітей. Скільки тієї вулиці – ось край і ось край. А оце ті що осталися – і ті виїжджають.
Ольга
А може дітки вернуться. – Ваші виїхали? – А як же. В Харкові були, в Ужгороді. А як приїдуть, а тут город, картошка. А може мир стане на світі?
На евакуацію наважилися після чергового масованого обстрілу. Чоловік розказує – сидів з друзями на дворі, коли все почалося. Вже зранку побачили, куди прийшлися влучання.
Чуємо – прильот у завод, тут недалеко. Ось один, ось другий, третій, четвертий, п’ятий. У бабки там 6й, на городі 7й. Потім там у хату влучило, посікло дах. І у батьків теж. І пішло і пішло.
Більшість пенсіонерів навідріз відмовляються евакуюватися. У всіх хазяйство й бояться залишитися на вулиці.
Тетяна
Ну, останемся до конца. С чем ехать, 2 тысячи. Сегодня будет общежитие, а завтра выгонят. Заплатить за квартиру 4 тысячи? И что дальше. У меня в подвале все есть, картошку посадили. Будем до конца. Выживем – выживем, умрем так, умрем. На своей земле. Все.
Настя їде з двома дітьми. Каже, сама могла б і далі сидіти у погребі, але сини такого режиму не витримають.
Анастасія
Страшно. Дом нормально. Просто било ночью неожиданно. Через це злякалися.
У Харкові людей розміщують у шелтері – гуртожитку для переселенців. На кожному етапі – поряд волонтери.
Артур Виноградов, помічник керівника ГО «Я врятований»
Ми имеем сегодня возможность содержать этих детей с их мамами в нашем шелтере до момента, пока они не адаптируются в социуме, не получат какие-то выплати, чтобы снять себе жилье, или они примут решение находиться в социальном общежитии в Харькове, или ехать дальше по программе Save Ukraine вглубь Украині или на Запад Украины. Для детей-инвалидов у нас есть специальная программа, они будут обеспечены как минимум 12 месяцев и защищены как социально, так и физически.
Дорога йде вздовж кордону. До обстрілів тут вже всі звикли.
Артур Виноградов, помічник керівника ГО «Я врятований»
Бивают такие ситуации, когда нас успокаивают люди – це прильот, це нормально. И как-то всегда получается, что под обстрелы ми попадаем, когда едем на евакуацію. А когда уже с людьми едем – как-то постоянно нормально все.
На Вовчанськ їздять регулярно, раз-два на тиждень. Згадують масштабну евакуацію, коли довелося вивозити пацієнтів геріатричного пансіонату.
Дмитро Ложенко, керівник ГО «Я врятований»
Это 59 человек, из них 19 лежачих. Остальные на колясках, на костылях. Возрастная категория – от 60 лет. Нелегкая била евакуація. 9 машин нас ехало. А транспорт у нас неспециализированный, ми стелили матрасы, клали их там друг к другу. Ми переживали, чтоб довезти их всех живыми. Дорога тогда била ужасная, занимала 6 часов. А для людей в таком возрасте это серьезное путешествие.
Одна з проблем в таких евакуаціях, кажуть волонтери, невпинне бажання людей якомога швидше повернутися додому. Незважаючи на небезпеку.
Дмитро Ложенко, керівник ГО «Я врятований»
Есть такие ситуации, когда люди в надежде, что что-то изменится к лучшему и перестанут оккупанты обстреливать – возвращаются. Часто сталкиваемся с таким, что некоторых приходится по 2-3 раза вывозить. Они с надеждой приезжают, что ситуация будет мирная, а сталкиваются с тем, что ми воюем с уродами.
Волонтери громадської організації «Я врятований» займаються евакуацією з першого дня повномасштабного вторгнення. З небезпечних місць, за власними підрахунками, вивезли більш ніж 17 тисяч людей.
241 
