Харківський розлом

Михайло Озеров, директор харківського пабу "Стіна" назвав причиною недільного, 9 листопада, вибуху, що покалічив 13 осіб, навмисний підрив. Теракт. У помсту за волонтерство і підтримку батальйонів нацгвардії Арсена Авакова. Далеко не перший і не останній у нервозній колишній столиці України.

Черговий прояв "партизанського" насильства. У ньому підозрюють діяльність не дуже вже й то законспірованих сепаратистів "ХНР". Нещодавно, саме на лінії зіткнення емоцій з двох боків в іншому пабі-кафе був зарізаний студент юракадемії. А перед тим стріляли з РПГ по танковому заводу і воєнкоматах, а після того - підривали залізничну колію по якій йдуть вантажі АТО.

Ще раніше Харків періодично здригався від лютих масових сепаратистських атак. При повному "нейтралітеті" місцевої міліції. Над будівлею держадміністрації, навпроти найбільшої у Європі площі, раз-по-раз агресивно і загрозливо тріпотів російський триколор, а Чугуївський лікар Ольга Дворнікова ногами добивала в переході метро важкопоранених юних активістів автомайдану.

Ніхто, як і за масові вбивства на Київському Майдані пасіонаріїв в будівельних шоломах з дерев`яними щитами, відповідальності так і не поніс. Скоріше, й не понесе. Час згубних для майбутньої історії "чорних компромісів". Можливо тому, що нинішні можновладці, в пік розправи над Майданом, шукали в кабінеті Януковича такого ж примирення і називали революційний "Правий сектор", що кидав "коктейлі Молотова" у "Беркут", провокаторами.

Активісти харківської "Громадської варти" і "Харківського громадського форуму" підозрюють у небезпечному розкачуванні ситуації і повзучому сепаратизмі Геннадія Кернеса - градоначальника, який тримає у руках віжки управління всією Слобожанщиною. 25 вересня вони, обернувши себе в жовто-блакитні стяги, довго лежали на Хрещатику, вимагаючи від Петра Порошенка "помножити Кернеса на нуль". Той поступив протилежно - поділився із вчорашнім войовничим опонентом своєю репутацією.

Президент, по рекомендації глави адміністрації, харків`янина Бориса Ложкіна, який у 2002 працював під орудою Кернеса в Харківській міськраді разом із Добкіним, віддав перевагу діалогу з одіозним архітектором "Оплоту" і покровителем злобних "тітушок" разом із "безпрєдєльщиками авто майданів". Після нічного візиту на інвалідному візочку на Банкову і зустрічі з Гарантом державної незалежності і національної безпеки, Кернес повернувся до Харкова вже культовою, майже містичною, особою. Навіть Янукович не наважувався включити Геннадія Адольфовича у державний протокол.

Було зрозуміло, що нічого не зрозуміло. Тільки деякі сміливі експерти і радикальні активісти стурбовано заявили, що Харків і область, здається, "злили". З якою метою ніхто не розумів. Але після добровільної здачі Росії Криму і драматичних Мінських протоколів дуалізм політики влади все більше і більше інтоксикує українське суспільство. Та й державу в цілому.

Стверджують, що відповідальність за Кернеса і злам з його допомогою радикального сепаратизму на Слобожанщині, взяв на себе Ігор Коломойський. Мер Харкова його давній бізнес-агент і, міноритарний партнер. Не виключено також, що саме Коломойський, попри утиски оточення Януковича, і забезпечив останньому "мерське" крісло разом із повним контролем над областю та корупційним лобіюванням і Михайла Добкіна на посаду "губернатора". Унікальний тандем політиків. Два в одному.

У це важко повірити. Контролюючи в значній мірі Схід України, демонструючи "негнучкий" патріотизм і особисту рішучість у боротьбі з Московою, Коломойський несподівано перетворився на вельми харизматичного і популярного національного лідера. Петро Порошенко не може не відчувати в його особі персональної загрози своїй політичній перспективі. Попри те, що посада Дніпропетровського очільника тримається виключно на шматку паперу канцелярії президента. Але… "Казнить нельзя помиловать". Дилема, яка не буде давати йому спокою і яку, в існуючих реаліях, без запуску внутрішньополітичного, на БТРах, конфлікту, вирішити надскладно. Справа в тому, що жорсткі і рішучі дії Коломойського унеможливили бліцкриг Путіна і зламали основний, першочерговий план по створенню Східно-Української Новоросії. Його гібридне просочування з Донбасу на Схід і Крим захлинулось неприступністю Дніпропетровщини. І не тільки. Коломойський сміливо включив у війну з Кремлем "Південмаш", Одесу, Маріуполь. Напевно, й Харків. Хоча "Гена з Мішею" після втечі Януковича й довго радились у Кремлі. Вочевидь, отримали гарантії. Якісь відповіді міг би дати снайпер, що не дуже влучно стріляв у Кернеса. Але, за правилами, його ніколи не знайдуть.

Не виключено, що стратегічні інтереси Коломойського не співпадають із планами Президента. Але, якщо він й веде свою гру, то у глави держави поки що, міцно зв`язані руки. Добровольчими загонами і Арсенієм Яценюком. Звільнення Коломойського має також високу ймовірність обвальної дестабілізації ситуації на Сході і запуск непередбачуваної внутрішньополітичної кризи. Олігархічної війни.

Тому, ідея глави адміністрації, який організував нічну зустріч Кернеса із президентом, полягала саме в тому, аби, припинивши слідство проти Добкіна і самого мера і надавши йому широку свободу дій на Харківщині, "перевербувати" одіозного опричника Януковича і гнобителя Тимошенко. Само собою, тимчасово. Без сумніву, використати в умовах коли ворогів надто багато, для своїх планів. В іншому випадку важко зрозуміти цю екстремальну і надто ризиковану на майбутнє для президента нічну зустріч на Банковій. Не випадково напередодні парламентських виборів не був звільнений глава обласної адміністрації Балута. Це особиста креатура Авакова. І тільки. Він не користується довірою Банкової, не має власної команди. В силу своєї очевидної недосвідченості, нерішучості змушений діяти по порядку денному саме міського голови і змінити нічого не може. Того, в силу надзвичайної волі і неймовірної жадоби влади, навіть у стані постійної боротьби за життя, стає для управління всіма, дрібними і не дуже, процесами життя Харкова і Слобожанщини в цілому. При цьому, він послідовний пропутінець, українофоб і азартний гравець в ризики.

Є, здається, й більш важлива причина маневрів президента. Для реінкарнації "колективного Януковича". Як керованої, ручної, зовні навіть страшненької, опозиції. Як містка з Москвою і Газпромом. Саме на парламентських виборах. Очищення тими багатющих залишків його команди і легітимізація ВІП-прислуги Сім`ї в політичній системі. При чому, людей ключових, які впливали на стратегію управління країною колишнього господаря Донбасу.

Президент Путін, вже давно не приховує, що Мінські протоколи є тільки інструментом десуверенізації України і верхньою частиною айсберга. Під темною водою - таємні домовленості між двома лідерами. Час-від-часу це підтверджує і український президент.

Стратегія їх очевидна. Обміняти і так вічно дотаційну, "малоукраїнську" та історично сепаратистсько-розкільну частину України на "новый мир" з Москвою, отримавши тривалі економічні зиски і преференції. І… позбутись для стабільного управління країною політико-нестабільних, соціально-обтяжливих, економічно-егоїстичних, що живуть на гігантських трансфертах з бюджету, регіонів. Виглядає надто цинічно? Тому, ніхто із вищих очільників особливо й не коментує реальність можливості повернення суверенного контролю над втраченими територіями. (Наказ покинути стратегічний плацдарм Піски, на якому тримається Донецький аеропорт "кіборгів", видавали шість разів. Його місяць утримували всього 57 бійців "Дніпра"). У кращому випадку нам пропонуються віртуальні абстракції або "одкровенні фейки". У влади демонстративно немає ні політичної стратегії, ні прозорості, ні відповідальності за національний інтерес. Невже він проявляється і полягає в "нації - мироносиці" і народові, для якого принизливе випрошування миру у тирана-агресора вартовніше Батьківщини і історичної самоідентичності, свободи і залитою ріками крові волі?

Найвірогідніше, важливою частиною таємних домовленостей з Владіміром Владіміровичем, було забезпечення Банковою проходу в парламент "Опозиційного блоку". Це команда Путіна. На чолі із найбагатшими чиновниками України і створення ними достатньо великої промосковської фракції разом із мажоритарниками-регіоналами. Позиція московського володаря була озвучена і реалізована в Києві його особистими консельєрі. Вони все більше і частіше тиснуть на кнопки управління країною Петра Порошенка. В питаннях газу, донбаського антрациту (справою проти урядового контракту закупівлі вугілля в ПАР його заганяють до переговорів із терористами, які контролюють левову частину копалень), ядерного палива, легітимізації торговельно-економічних відносин із Кримом, розширення дипломатичної співпраці з Москвою і терористами, відмову від односторонніх санкцій, недопущення визнання Києвом Росії агресором, воюючою стороною і оголошення воєнного стану на Донбасі. Саме вони пестують наших "голубів перемир`я" і спільно із інформаційним російським танком полюють на незграбних і наляканих національних "яструбів".

Тому, Харківщину, як і решту Сходу, тихо і професійно "злили" ОБ і регіоналам. Не дивлячись на їхню одіозність і небезпечність. З огляду, хоча би, на підтримку воюючого сепаратизму і голосування наввипередки за "диктаторські закони" 16 січня, які давали законне право Януковичу на застосування насильства щодо мирних громадян.

Це "Троянський кінь". З виду навіть потішний небезпідставними фобіями і нав`язливою "політичною скромністю". ОБ несподівано легко зайняв четверте місце у коротких виборчих перегонах. Залишивши далеко позаду Юлію Тимошенко яку дошкульно переслідував у час диктатури. Разом із Кернесом. Без масової реклами, телеатак на зляканого люмпена і неприхованого тотального підкупу виборців. На відміну від мажорів-регіоналів. Але свідомо нелюстрована місцева влада, разом із плеканими Захарченком правоохоронцями, робила вигляд, що все діється в межах правил. Погрози міністра Авакова зарезервувати місця в слідчих ізоляторах злісним порушникам виборчого процесу були списані на його природну емоційність. А Микола Томенко неприкрито заявив, що пора позбутись "фейсбук-міністра".

На Харківщині з 14 мажоритарних округів у 13-ти, з великою перевагою, перемогли регіонали. Тільки в 169 окрузі Харкова з незначною різницею (1621 голос) переміг Олександр Кірш, за якого відчайдушно боровся сам Арсен Аваков. Опозиційний блок, набравши 9,4% голосів виборців (27 нардепів), переміг у Донецькій (38,69), Луганській (36,59), Харківській (32,16) і Дніпропетровській (24,27) областях.

У цих же областях впевнено домінували регіонали і в одномандатних округах. На першому місці Харківська область. Як оплот нестабільності. При чому, їм вдалося це зробити із набагато меншими потугами, аніж у 12-му році. Тоді представники демократичних сил і неянуковські самовисуванці вчинили їм достатньо сильний супротив. У 14-му БПП і НФ на Слобожанщині тихо виставили в одномандатних округах нікому невідомих, нецікавих і завідомо непрохідних кандидатів. Ті реально участі в компанії й не приймали. Дорога до перемоги членів одіозної партії, що спровокувала війну, до імунітету була розчищена в Києві.

У чому причина такої безоглядної лояльності? Можна ліниво доводити про якісь установочні стереотипи харківсько-донецько-луганських виборців і витончене вміння регіоналів скуповувати голоси, маніпулювати виборцями та фальсифікувати виборчий процес. Можна ображатись на них, іменуючи їх одноразовим електоратом.

Можливо, можливо…

Але президент жодного (!??) разу не звернувся, як гарант національного суверенітету і лідер іменного виборчого блоку, персонально до виборців із закликом оновити владу, не обирати в парламент одіозних, винних у чисельних порушеннях закону, членів команди власника Межигір`я, провести виборами народну люстрацію корупціонерів, причетних до порушень прав і свобод громадян і активних будівничих диктатури Януковича.

Ви скажете, що це могло виглядати як втручання у свободу виборчого процесу? А що ж тоді є присвоєння його суб`єкту власного імені глави держави, який щойно обрався з 54,7% голосів? Та й це його головна конституційна функція та відповідальність. Як розуміти, що він жодного разу не назвав прямо, Росію агресором, що підступно веде війну з Україною. Це вже має погані для нас суто юридичні наслідки. Ми сторона воєнного конфлікту і воююча сторона. Інша - сепар-терористи. Росія тільки спостерігач і нейтральна країна. Як Казахстан, Білорусь та інші члени СНГ.

Оглянемо декілька деталей. У 176 виборчому окрузі вкотре делегували законодавцем незвільненого секретаря ПР, людину з кримінальними підозрами, Дмитра Шенцева. Обрали легко, на одному, як кажуть диханні (54,8%) голосів виборців). Значна частина адмінресурсу працювала, як і в 2012 році, неприховано на нього. Разом із місцевим бізнесом. Частина глав адміністрацій (Вовчанської, Чугуївської) була перед виборами звільнена і ключові райони стали реально некерованими. Інші - активно обслуговували виборчу компанію Шенцева.

До прикладу Великий Бурлук. Глава адміністрації Віктор Слиш. У 2012 - моя довірена особа, ідейний і жорсткий опонент Шенцева. За інформацією із оточення Балути той телефонував Слишу і просив його "подружитись із Шенцевим". На дні народженні останній фоткався з главою району, який організовував та супроводжував його зустрічі із виборцями, відмовляючи у цьому іншим кандидатам (Косолапову) та ще й в задоволення розміщуючи чисельні світлини із Шенцевим в Інтернеті. При цьому, Віктор Слиш, призначений вже Олександром Турчиновим.

Багато хто вважає, що Харківщину курує міліцейський міністр Аваков. Якщо й так, то це його третя дошкульна поразка в умовах, коли не допустити її мало би стати для нього справою честі. Хоча би, як для останнього коменданта Майдану, який делегував його з бруківки у високе, ще й спеціалізоване, крісло головного правоохоронця країни.

Його програш, в ідеальних умовах для здобуття перемоги постійно заганяє нашу думку в пастку сумнівів. Адже, такий масовий прихід вчорашніх конструкторів і будівничих "Русского мира" в Україні створює нову, достатньо сувору загрозу національній безпеці і дає Путіну прямий важіль впливу на внутрішню політику. Звичайно, ОБ вельми схожий зараз на дівчину з роздоріжжя. Якщо його запросять, то він не тільки увійде в коаліцію, або підпише з нею угоду, або буде надійно з нею співпрацювати в режимі "ad hoc", але й, за необхідністю, готовий захищати перед внутрішніми критиками президента і прем`єра. Рятуючи свій бізнес, статус і особисту свободу, вчорашні регіонали здатні швидко стати "передовиками демократії і євроінтеграції". Їм вкрай потрібен імунітет від кримінальних переслідувань під тиском, коли-небудь, добре розлюченого суспільства, Михайло Добкін, другий номер ОБ, закликаючи в час Майдану "отменить пакт Молотова-Рибентропа", який організував разом з "другом Геной". Харківський з`їзд депутатів Півдня і Сходу, несподівано, вже як депутат, заявив, що не хоче жити в "ХНР". Але, коли виникне серйозна внутрішня криза, всі вони зміняться в обличчі. І ми їх не пізнаємо. Варто тримати у пам`яті, що в сукупності вони здатні володіти статками, в основному - тіньовими, від 10 до 15 мільярдів доларів США. Одного депозиту від них предостатньо, аби організувати вельми пристойну революцію чи тривалий масовий соціальний конфлікт. Підстави для цього вже лежать на асфальті, а засоби - на Сході.

У 2012 році Арсен Аваков ховався від нинішніх його колег по парламенту в Італії. І навіть "вкусив" там їх помсту в тюрмі строгого режиму. Його однопартійці, або замаскувались від гніву Януковича в порожніх партійних офісах, або активно координували свою діяльність з його штабом. Покинувши в тюремній лікарні нещасну Тимошенко, відмовившись від переведення центру політичного конфлікту до неї в камеру під брутальним тиском мера міста, який скупив у аптеках міста для цього всю зеленку. Тоді команда Авакова програла. Раніше вона не змогла втримати чесну перемогу на виборах мера Харкова в 2010 році і відправила його в комфортну еміграцію. Це була важка особиста поразка талановитого харківського політика, який, до того ж, втратив від рішучих дій Кернеса весь бізнес разом із банком. Вона загартувала його, перетворила в постать республіканську і одного із очільників Майдану. Може він сповідує Лао-Цзи: "Мудрий полководець не буває войовничим. Мудрий воїн не буває розгніваний. Той, хто вміє перемагати, не нападає першим. Той, хто вміє вести людей за собою, не принижує їх, ставить сам себе в нижче становище"?

Життя покаже.

За невтішними для президента результатами виборів, де його партія сокрушно програла, він, через Радбез, оголосив про політику жорсткого тиску на Донбас - від скасування "порожнього" закону про його особливий статус, введення для захоплених терористами територій "вбивчого" економічного режиму і посилення "оборонної лінії на ключових напрямках", аж до припинення виконання внормованих зобов`язань держави по субвенціях, субсидіях, соціальних виплатах і пенсіях. Терористи, яких він Мінськими протоколами зробив суб`єктами міжнародного життя, у відповідь відкрили активний вогонь по українських ЗС. З помноженою люттю. Їх мета - "відвоювання у Києва" всього Донбасу, вихід на Одесу, Харків і Крим. Разом із захопленням крупного морського порту Маріуполя, який стереже Коломойський. Зупинятись вони не збираються. Попри суворі нотки в голосі президента, який фундаментально переглянув світову стратегію війни, намагаючись її виграти непереривними мирними ініціативами і уступками. Він твердо переконаний в особистій надзвичайній історичній глобальній місії: "Я хочу припинити війну і не дати Росії почати третю світову". Не більше, і не менше. Донкіхотство чи унікальна стратегія вимотування Путіна, політекономічного знесилення Росії, а, втім, і її розпаду, покаже час.

Реальність, врешті, буде іншою. На неї працюють об`єктивні соціальні виклики і прудкі закони війни. При чому, єдиний, доказаний еволюцією шлях її швидко припинити - капітуляція або визнання поразки. Швидше за все це і стане основною дилемою для нового парламенту. Він - суб`єкт війни, хоча нові коаліціянти в договорі про розподіл крісел, здається, можуть про неї не сказати нічого. Якщо національним законодавчим зборам не вдасться знайти справедливий спосіб оборонити країну, то вони запустять хвилю нової внутрішньої революції. Харківщина, як видно з усього, зіграє в ній особливу роль.

Источник: gavrysh.org.ua

Автор: Степан Гавриш, украинский политик, народный депутат Украины III, IV созывов

Новости портала «Весь Харьков»