«Вони, як навмисно, били по людях»: рашисти майже вщент зруйнували село Калинове на Золочівщині
Колись затишне та квітуче подвір’я родини Хуторних нині – суцільна руїна. Російські «Гради» та «Тюльпани» знищили тут геть усе. Техніка, що колись обробляла поля і городи, та автівки перетворилися на купу іржавого залізяччя, будинок не підлягає відновленню, так само як і гараж та інші дворові будівлі. Сам Ігор із дружиною врятувалися лише тому, що встигли спуститися у погріб, щойно почався обстріл.
Ігор Хуторний, мешканець села Калинове
Вийшли – трактор горить, УАЗи горять, уже наш сарайчик почав… А води немає, нічого немає, тут все летить, сюди, на гараж, тут машина стояла, гума внизу була, все горить, а вони луплять. Ми ото потихеньку, городами звідти… Вони як улупили, осколки летять.. Я вам кажу, таке пережити, страшно.
Разом із будинком Хуторних того дня у селі Калиновому було зруйновано ще зо два десятки будинків. Ворожі снаряди забрали життя однокласника Ігоря та ще кількох його односельців.
Ігор Хуторний, мешканець села Калинове
Вони як спеціально били по людях. Ну от як, як от – 19 хат, які розбили у нас, ну як воно. Якщо вони навіть отими квадрокоптерами дивились. Тут люди були, які займаються чимось своїм.. і це спеціально били, щоб побити людей. Ну сволоцюги, ну що можна сказати?!
Батьківська хата Сергія Скабардіна так само зруйнована вщент. Росіяни обрали її за мішень та методично зруйнували за кілька тижнів. Лише у власному городі чоловік нарахував 18 воронок від мін та снарядів. Поруч згоріла хата сусідів – багатодітної родини. Гасити пожежу, так само як і в Хуторних, не могли.
Сергій Скабардін, мешканець села Калинове
Ну ми с погреба не виходили. Я чую – тріщить, я що, побіжу?! Тут обстрілюють, тут літало так що просто… ми просто сюди не могли прийти, бомбило дуже. Тут он люди в погребі сиділи, мало не завалило погріб, як вони живі остались?!
Калиновому дійсно дісталося гірше за сусідні села, каже місцева староста Людмила Коваль. По ньому стріляли і танки, і артилерія, і авіація. Відновлювати усе буде дуже важко.
Людмила Коваль, староста Калиновецького старостинського округу Золочівської громади
Більше ніж 50% пошкоджено майна, просто через один будинок, усі пошкоджені, то вікна, то дах, ну дуже, дуже обстрілювали. Я не знаю, наше село як прикрило, як громовідвід був, так стріляли вже його просто.
Окрім житлових будинків зруйнована майже вся інфраструктура Калинового. Рашистські обстріли понівечили школу, дитячій садочок, клуб, медпункт та сільську раду. Один зі снарядів прилетів просто у кабінет старости. Пощастило, каже Людмила Коваль, що встигла до того сховати усі важливі документи. Далеко не завжди через нескінченні обстріли вдавалося й привезти продукти в Калинове.
Людмила Коваль, староста Калиновецького старостинського округу Золочівської громади
По 200 грамів хлібину ділили. там стояли всі по 200 грамів хлібинки. Тому що тут нам ніяк не можна було, тут магазин закритий, все закрито.
Кілька приватних підприємств, що забезпечували стабільність бюджету Калинового, також розбиті вщент. Про відновлення їхньої роботи поки що навіть і мови немає, каже пані Людмила.
Людмила Коваль, староста Калиновецького старостинського округу Золочівської громади
В нас була добра олійниця, теж відкрили власники. І так старанно вони до цього відносилися, і люди були, і з округа і з Золочівщини, всі до нас їздили по олію. Но навіть і хазяїн зник, його немає з початку війни десь, пішов з дому і так його й не найшли. Мало того, що маслобійницю розбили, так ще й хазяїн пропав.
Зараз обстріли вщухли, хоча віддалені вибухи чути добре. Просто стало менше влучань по селу, кажуть мешканці. Тож люди чекають, аби їхні будинки обстежили та допомогли із відбудовою. Самотужки впоратися буде важко, особливо тим, хто залишився без роботи.
Сергій Скабардін, мешканець села Калинове
Ну а що, грошей немає, он на малого тільки отримуємо, роботи нема, нічого, слава богу он гуманітарку ось дають…
Ігор Хуторний, мешканець села Калинове
Має хоч комісія приїхати, подивитися. Я ж кажу, що немає жодної стіни цілої. Там пообвалювалось усе, плити попадали. Ми думали, хоч плити цілі, просто впали, а коли повитягували – плити побиті. Одна репнута, одна взагалі розбита.
Ті, хто можуть щось полагодити власноруч, вже стали до роботи. Тим більше, що якісь будівельні матеріали привозять волонтери, та й старостат чим може – допомагає. Найважче доводиться тим, хто в результаті рашистської агресії втратив житло та майно – вони навряд чи повернуться в рідне село, переймається староста Людмила Коваль.
258 
