Іржавий слід війни. Куди зникають підбиті російські танки?

"В цьому році тут виросли кавуни і соняхи. В минулому – помідори і перець". Жителька села в Київські області Юлія Семиног поливає свою городину, стоячи на підбитому російському танку. Вже півтора року цей іржавий монстр лежить просто посеред її городу.

За приблизними підрахунками Української асоціації вторинних металів, якщо всю підбиту техніку з початку війни переробити на брухт, то вийде 1 млн тонн.

Це колосальні об'єми, які в теорії могли б принести значний дохід до українського бюджету.

Але поки що більшість підбитих російських танків, БТР, літаків і ракет лежать, зібрані докупи на металобазах чи узбіччях або й просто слугують екстравагантною прикрасою для городу, як у Юлії.

Чому так вийшло? ВВС розібралась з цим питанням.

Кому належать підбиті російські танки?

"Перша проблема, яка була при надходженні такої техніки – це права власності. Ніхто не розумів, кому належить знищена трофейна техніка", – пояснює голова експертно-наукової ради Української асоціації вторинних металів Олександр Шейко.

По логіці, трофейна техніка могла належати місцевим громадам, військовим, що її підбили чи людям, на чиїх ділянках вона залишилась.

Наразі це питання влада вже врегулювала. Нормативні документи вказують, що трофейна техніка належить виключно міністерству оборони.

Однак залишається ще кілька невирішених питань. Зокрема, небезпека цих трофеїв.

"Зазвичай знищена техніка має високий ступінь небезпеки, – каже Шейко. – Вона замінована, має не видалений боєкомплект. І громади, які знаходять такі об'єкти, повинні в обов'язковому порядку викликати відповідні служби".

Але не завжди ці служби встигають доїхати, тому бувають нещасні випадки, коли непідготовлені люди починають щось знімати або крутити на цій техніці.

Третій момент – для того, щоб підбитий танк став металобрухтом, потрібно провести певні технологічні операції. Наприклад, щоб порізати військову броню потрібне устаткування.

Але мова йде про високолеговану сталь, тобто ту, в яку додано інші метали: нікель, хром, молібден. Її переробка на металобрухт потребує технологій, інструментів і законодавчого регулювання.

"Військовий металобрухт в тому вигляді, в якому він зараз є – тобто знищена військова техніка – для металургійного виробництва не є дуже цікавим", – каже Дмитро Терехов, директор сталеплавильного департаменту металургійного підприємства "Арселор Міттал Кривий Ріг".

Це сировина, зауважує він, яка потребує додаткової переробки, але крім того, ще санітарної обробки і демілітаризації.

Тобто Міністерство оборони перед тим, як віддати цей металобрухт в переробку, повинно обробити його, вилучити звідти всі цінні компоненти або ті, які становлять військову таємницю.

Це занадто складна схема для металургійних підприємств.

Але не менш важливе питання ціни на цей брухт.

Чи це вигідно?

Олександр Шейко каже, що, до прикладу, переробка на металобрухт російського танка Т-72 (бойова вага близько 45 тонн) коштує десь 6 000 гривень.

Але приблизно по такій самій ціні металургійні компанії купують привезений товарний металобрухт, який використовується для виробництва сталі.

"Тому великі затрати на переробку цього військового брухту не дозволяють його вільно продавати на ринку".

Крім того, танк складається з трьох видів металобрухту.

Це на третину звичайний брухт, який вільно може перероблятися в Україні, третина – легована сталь і третина – це той брухт, який і до війни, і зараз не може перероблятися в Україні. Але експорт в Європу цього брухту, де могли б його переробляти, заборонений українським законодавством.

Асоціація вторинних металів пропонує змінити цю ситуацію, долучити до процесу приватні компанії, в тому числі іноземні.

Майбутня вигода вже підрахована. "Ми нарахували близько 4,5 мільярдів євро інвестицій потенційних, які можуть бути вкладені іноземними компаніями в переробку цього брухту", – каже Олександр Шейко.

"АрселорМіттал" може переплавляти трофейну військову техніку, але комерційної вигоди від цього не отримає, каже представник підприємства Дмитро Терехов.

Водночас в Європейському Союзі є кілька компаній, які можуть це робити і які матимуть комерційний зиск, вказує він. Це деякі французькі і шведські підприємства, які виробляють бронелисти для військової техніки НАТО.

Поки що Україні вигідніше купувати таку броню за кордоном, ніж виготовляти самостійно.

Однак брухт легованих сталей, який може бути зроблений зі згорілих танків і коштує в ЄС близько 2-3 тисяч євро за тонну, в Україні лежить без користі. Продати його за кордон не можна, переробляти вдома – комерційно невигідно.

"З одного боку, при експортних можливостях цей брухт можна продавати за великі гроші іноземним компаніям, – каже Олександр Шейко. – Але зараз така ситуація, що в Україні він фактично нічого не вартий. І цю ситуацію потрібно вирішувати".

Тим часом українська влада воліє використовувати підбиту російську техніку як музейні експонати.

Виставка таких екземплярів розташована на Михайлівській площі в центрі Києва. "Парад підбитих танків" вже другий рік поспіль влаштовують на Хрещатику.

Періодично такі трофеї експонують і в європейських столицях.

Поки держава не знає, що робити з російськими танками, Юлія Семиног продовжує використовувати їх як екзотичні клумби на своїй присадибній ділянці.

Жінка каже, що декілька разів зверталась до місцевої влади, щоб забрали цей металобрухт з її городу. Але кожного разу цей процес затягувався і танк не встигали перемістити в період після збору вражаю до нового саджання городини.

Хоча певну користь родині Семиног російська бойова машина все ж приносить. Розмальовані частинки танка син пані Юлії продав на американському аукціоні, а виручені кошти – 15 тис. доларів – передав на потреби ЗСУ.

Парадокс, але українська родина тепер вже не хоче розставатися з колись смертоносною зброєю, яка волею випадку опинилась на їхньому городі.

"Ми до нього звикли. Буде що розказувати правнукам і внукам", – на ходу каже Юлія Семиног, поспішаючи полити свій город. Наближається пора збору врожаю.

Джерело: bbc.com

Автор: Дмитро Власов, Олег Черниш, Role,BBC

Новости портала «Весь Харьков»