Історія Русі мовою журналу Forbes

До початку дев'ятого сторіччя на території теперішньої України сформувалося безліч дрібних фінансово-промислових груп, яких називали в офіційних документах «племенами» (що свідчить про повну відсутність піар-відділів на цих землях). Оскільки культура бізнесу в той момент була на зародковому етапі, ці дрібні групи перебували в стані перманентного конфлікту за контроль над великими потоками (слово «потоки» тут вживається у прямому сенсі, бо потоки, наприклад, Дніпра, вже тоді несли дорогі товари зі Скандинавії до Чорного моря).

Однак така ситуація не могла тривати вічно, і 862 року кілька племен, включно з плем'ям «русь», звернулися по допомогу до іноземних консалтерів. «Земля наша велика і багата, але топ-менеджери неграмотні, а інфраструктура збиткова. Приходьте ж княжити і володіти нами за обумовлений відсоток від прибутків», - писав колектив племені «русь» потенційним іноземним топ-менеджерам. Чому цей лист відправили не до Грузії, як це роблять зараз, а до Норвегії - загадка, яку історикам ще потрібно вирішити.

За результатами переговорів найближчим чартерним драккаром на територію майбутньої Київської Русі прибула норвезька делегація на чолі з гендиректором компанії «Global Vikings» паном Рюриком. Тимчасовою штаб-квартирою Рюрик обрав Новгород, а двоє його заступників, Аскольд і Дір, вирушили до Києва, де здійснили класичне рейдерське захоплення, і, як пише літопис «Форбс-Візантія», «сіли на потоки Дніпра». Після чого Аскольд і особливо Дір змінили номери голубів і припинили будь-які стосунки з колишнім начальством в особі Рюрика. У цьому дуже допоміг той факт, що Рюрик незабаром помер. Але поки спадкоємець Рюрика Ігор не досяг свого повноліття, контроль над управлінням перехопив його опікун Олег.

Виконувач обов'язки князя Олег на нараді окреслив нові стратегічні завдання топ-менеджменту: об'єднання активів, створення вертикально інтегрованого голдинґу, активна експансія на сусідні ринки. Одразу після закінчення наради Олег з дружиною вирушили до Смоленська на переговори, в процесі яких керівництво Смоленська було вертикально інтегроване на дерев'яні палі, а саме місто увійшло до новоствореного голдинґу «Русь Лтд.». Почалася жива експансія на сусідні ринки.

Після Смоленська Олег зосередив свою увагу на Києві, який міг стати найприбутковішим активом голдинґу. Прибувши під стіни Києва, Олег запропонував Аскольду й Діру, так би мовити, провести переговори. Аскольд і Дір погодилися. Переговори були дуже швидкими: а почалися вони з того, що Аскольд і Дір померли від втрати крові. Олег таким чином зарекомендував себе ефективним дипломатом, та зайняв Київ і озвучив придуманий ним слоган «Мать городов русских». Слоган виявився життєздатним і через одинадцять сторіч привів до посилення потоку збройних туристів з Ростова до Донецька і потоку холодильних фур у зворотному напрямку.

Саме Київ став новим центром голдинґу «Русь» (після ребрендингу – «Київська Русь»). Смоленськ, Новгород та інші міста змінили статус на дочірні підприємства. Олег впритул зайнявся злиттями й поглинаннями, включивши до складу підприємства племена деревлян, сіверян і радимичів (в процесі злиття було здійснено первинне розміщення вождів цих племен на гілках дерев).

Після цього топ-менеджмент перемкнув увагу Олега на Візантію. Візантійський ринок вважався високоприбутковим, про що свідчили мусульманські пірати, які брали активну участь в торговельному житті Візантії. Олег зібрав штатний персонал, посадив його на кораблі і вирушив до Візантії. Агресивна модель ведення переговорів була успішною: Візантія погодилася укласти невигідний для себе контракт за формулою «Ми вам гроші, а ви нас не вбивайте». Замість печатки та підпису неграмотний Олег прибив до воріт Константинополя свій щит, таким чином вперше в історії забрендивши ціле місто. Однак після повернення до Києва Олега вкусила змія і він раптово помер ще до прибуття і навіть до винаходу «швидкої допомоги». Право володіти «Руссю» отримав Ігор Рюрикович, що вже встиг підрости.

Ігореві довелося зіткнутися з фінансовими труднощами: дочірнє плем'я деревлян спробувало реструктуризувати заборгованості щодо податку на додану вартість. Переговори зі змінним успіхом тривали тридцять років і завершилися результативно: деревляни вбили Ігоря, списавши таким нехитрим чином неліквідовану заборгованість перед кредитором. Втім, права щодо заборгованості перейшли до вдови Ігора Ольги, яка виявилася вельми талановитим колектором: спершу вона закопала послів деревлян живцем, потім спалила нових послів у сауні, згодом напоїла частину древлян і перебила їх вночі, а під кінець спалила столицю цього нещасного племені - місто Іскоростень - і тільки після цього переуклала договір про ПДВ та податок на прибуток з тими деревлянами, що вижили, завершивши таким чином досить кривавий процес реструктуризації боргу. Можна тільки дивуватися, чому портрет княгині Ольги не висить у кожному колекторському бюро на найвиднішому місці.

Закривши питання з деревлянами, Ольга впритул зайнялася внутрішніми питаннями, передоручивши спілкування з іноземними партнерами своєму синові Святославу Ігоровичу. Незабаром Ольга звернула увагу на те, що кількість іноземних партнерів стрімко зменшується, а підконтрольна Києву територія пропорційно збільшується. Від подиву Ольга охрестилася і померла. А Святослав за лічені роки досяг повного взаєморозуміння з усіма тими сусідами, що до того часу ще залишились живими. Розбіжності між ними виникли тільки в аграрному питанні: Святослав хотів, щоб сусіди усією своєю кількістю лежали в землі, а вони бажали того ж Святославу.

Зрештою, успіхи Святослава в оптимізації конкурентів схвилювали Візантію, яка була змушеною звернутися за допомогою до печенігів-фрілансерів. На прохання Візантії печеніги зустріли Святослава біля порогів Дніпра і оптимізували його. Святослав після оптимізації став черепом, з якого оперативний директор печенігів на ім'я Куря зробив собі чашу - НЕ зла заради, а винятково з нагальної потреби якось попонтуватися перед своїм оточенням у світі, де ще не винайшли «айфони», «бентлі» і «ролекси».

Тим часом сини Святослава почали ділити спадщину оптимізованого татуся. В процесі цього поділу 2/3 синів теж оптимізувались, а все рухоме й нерухоме майно Святослава, включно з київським троном, перейшло до третього сина - Володимира. Відзначимо, що юридичних і нотаріальних контор в той прекрасний час ще не існувало, тож позови про спадок в основному велися за простою і зрозумілою формулою «хто помер, той неправий».

Володимир був розпусником, п'яницею і вбивцею, але православним святим він став не тому. Справа в тому, що він провів перший (і останній) в історії країни чесний тендер. В результаті цього тендеру за течією Дніпра поплили залишки язичницьких ідолів упереміш з дрібно нарубаними волхвами, а назустріч поплили цілком живі та здорові грецькі священники.

Крім того, Володимир на тисячоріччя вперед передбачив політику сучасної України і перекрив воду до Криму, перекопавши труби від криниць під час облоги міста-героя Херсонеса (майбутнього Севастополя). Крім того, він придумав герб-тризуб і позував для одногривневої купюри. У перервах між цими стратегічно важливими проектами Володимир безперервно працював над збільшенням чисельності людей, чиє по батькові звучало «Володимирович». Коли їх число перевалило за другий десяток, Володимир помер - можливо, від перевтоми.

Численні сини Володимира почали проводити виїзні наради рад директорів, на яких конструктивно обговорювали, хто саме повинен керувати Руссю. Наради зазвичай проходили в чистому полі, і назад поверталося на одного спадкоємця менше, ніж було до початку наради. За кілька років таких нарад рада директорів зазнала радикальних змін, скоротившись в кінці кінців до однієї людини - Ярослава Мудрого.

Якби Ярослав народився років так на тисячу пізніше, то зараз, ймовірно, Україна під його керуванням воювала б з Китаєм за Східний Сибір, паралельно видаючи кредити Євросоюзу під грабіжницькі відсотки. Ярослав поріднився з королями половини європейських країн, написав стос законів, забудував Київ (оскільки МАФи ще не винайшли, довелося забудовувати соборами і монастирями), і взагалі зміцнив країну, вивівши її на рівень передових держав Європи.

Вдячні нащадки увічнили Ярослава на двогривневій купюрі, що повинно було бути досить прикро для князя, якщо врахувати, що в його часи дві гривні були дуже пристойною сумою, а не еквівалентом восьми американських центів.

Після смерті Ярослава його сини влаштували вже традиційний поділ спадку, до якого в міру необхідності приєднувались спадкоємці убитих спадкоємців і спадкоємці спадкоємців убитих спадкоємців. В результаті країна остаточно розвалилася, а права на торгову марку «Русь» перехопили жителі північно-східних околиць з Залісся. Розуміючи, що цільова аудиторія довіряє іноземному продукту більше, ніж вітчизняному, вони провели ребрендинг і назвали свій стартап по-грецьки - «Росія».

Але це вже зовсім інша історія.

Источник:

Автор: Юрій Гудименко

Переклад українською Ярина Пришляк