Засмага vs блідість: чи корисно засмагати?

Сонце ніби намагається виправдатися за всі ті довгі місяці, коли про нього і згадки не було – смажить на повну. Хоч зараз виходь на пляж, бронзову засмагу гарантовано. Але чи потрібна вона нам?

Чого від засмаги більше, користі чи шкоди – питання дискусійне. Чи виглядає засмага модно та сучасно, чи потрібно лежати годинами під сонцем, щоб отримати шикарний літній образ – тут теж є, про що посперечатися. Але давайте почнемо з початку. Звідки взагалі взялася мода на засмагу?

Насправді, мода на засмаглу шкіру – це доволі свіжа витівка людства. Слід пригадати, що десь до другої чверті ХХ сторіччя жінки взагалі не дуже й демонстрували відкриту шкіру, окрім обличчя та шиї. Тому засмагати особливого сенсу не було – хто б ту засмагу побачив? Ба більше, жінки з привілейованих класів всіляко запобігали засмазі, робили все можливе, щоб шкіра обличчя та рук лишалася якомога білішою. Капелюхи з величезними крисами, мереживні рукавички та шовкові парасольки – у жінок був цілий арсенал засобів, щоб не дати сонцю жодного шансу. До речі, саме слово «парасолька» походить від італійського para sole, що означає захист саме від сонця, не від дощу.

Чому шкіра панянок мала лишатися білою? Тому що віками засмага була ознакою селянства. Обличчя та руки влітку ставали темними в тих, хто порпався в полі з ранку до ночі. Тож біленька шкіра була привілеєм, розкішшю, яку могли собі дозволити лише забезпечені, не обтяжені працею жінки. Блідість вважалася аристократичною, була дуже модною, і деякі відчайдухи, щоб досягти неперевершеної загадкової блідості, пили столовий оцет. На що тільки не йдуть жінки, щоб догодити моді! 

Але під впливом промислової революції величезні маси селянського населення мігрували до міст і стали працювати не в полі, а на заводах та у шахтах, від сонця подалі. На відміну від селянських дітей, діти міського пролетаріату зростали без сонця та часто страждали на рахіт. Наприкінці ХІХ сторіччя британські лікарі довели, що контакт із сонячним промінням є надважливим для розвитку кісток та нормального росту дитини. А у 1903 році Нобелівську премію з медицини було присуджено Нільсу Фінсену, який винайшов метод лікування виразок шкіри за допомогою «фототерапії», тобто контакта шкіри з ультра-фіолетовим випромінюванням.

Таким чином, на початку ХХ сторіччя прогресивне людство вже мало якесь уявлення про те, що сонячні ванни можуть бути корисними. Але саме моду на засмагу завела – ви не повірите! – Коко Шанель. Так, мало того, що вона винайшла маленьку чорну сукню, костюми джерсі та ще багато речей, без яких не можна уявити сучасний одяг, до всього того вона ще «винайшла» засмагу.

У 1923 році мадемуазель відпочивала у круїзі по Середземному морю, де добряче засмагла. Коли вона сходила на берег у французькому Канні, її бронзова шкіра потрапила до об’єктивів фотографів. На той час шикарним і модним миттєво ставало все, що робила ця жінка, тож засмага теж стала модною. 

І цьому допомогло також те, що світ змінився. Тепер не треба було бути біленькою, аби відрізнятися від робочого класу. Аж навпаки, тепер робочий клас проводив дні та тижні в закритих приміщеннях і не мав змоги отримати засмагу. Лише багаті та не обтяжені працею чи хатнім клопотом жінки могли собі дозволити проводити години на пляжі аби зробити шкіру шоколадною. І засмага з ознаки важкої селянської праці перетворилася на ознаку високого соціального статусу та статків.

Особливо коли шикарну засмагу люди «привозили» на собі із сонячної Іспанії до похмурих, вологих міст Південної Англії, чи з гарячої Флориди куди-небудь до засніженого Чикаго. Мода на засмагу ще довго лишалася елітарною, немасовою, бо якщо не пощастило жити біля теплого моря, то треба було мати не тільки вільний час для відпочинку на пляжі, а ще й купу грошей, щоб того пляжу дістатися.

Усе остаточно змінилося у 50-60-ті роки. У 1946 році було винайдено бікіні – модель купальника з двох окремих частин, який назвали на честь атола Бікіні, де тоді проводили випробування ядерної бомби. Купальник із двох частин теж був своєрідною бомбою. Вперше в історії купальний костюм для жінок був сконструйований не задля того, щоб усе належним чином прикрити, аж навпаки – щоб більше шкіри відкрити сонцю. За сто років мода перевернулася з ніг на голову: у часи «Звіяних вітром», що білішою була шкіра панянки, то краще, а тепер, навпаки, якомога більшу поверхню тіла треба було вкрити рівною шоколадною засмагою.

Авіаквитки ставали все більш дешевими, готелі на морських курортах зростали наввипередки. Кольорове кіно та глянцеві журнали спокушали райськими морськими краєвидами та бронзовою шкірою акторок і моделей. Тепер вже мільйони людей могли собі дозволити мандрівку до сонця, і пляжний відпочинок став невід’ємною частиною способу життя для багатьох європейців та американців. І такою ж стала засмага.

Навколо культу засмаги виникла ціла індустрія з її імітації та підсилення: солярії, автозасмаги, креми та олії. Певний час у певних колах було модно ходити цілий рік в одному кольорі – пересмаженої курки-гриль. Так тривало десь приблизно до початку 2010-х.

У 2009 році британські лікарі звітували, що рівень захворювання на меланому в Британії за останні 30 років зріс більше ніж вчетверо, і це найпоширеніший вид раку серед людей у віці 15-34 років, а спричиняє його надмірне перебування на сонці. Також з’ясувалося, що користування соляріями у віці до 30 років збільшує ризик виникнення меланоми на 75 %. З того часу мода на солярії стала зникати, а ставлення до натуральної засмаги теж почало змінюватися. Якщо раніше десятиріччями вважалося, що засмагле тіло уособлює привабливість, юність і здоров’я, то тепер популярності набула думка, що нічого здорового у засмазі нема.

До того ж логічний зв’язок «засмагла = юна» теж більше не видається таким вже справедливим, бо доведено, що фотостаріння – один із найголовніших чинників вікових змін у шкірі. Прямий контакт із сонцем призводить до передчасного в’янення шкіри, виникнення зморшок та пігментних плям – на обличчі та по всьому тілу. Косметологи радять захищати шкіру обличчя від сонця навіть у ті дні, коли ви не збираєтеся на пляж чи на природу. А коли проводите багато часу на сонці – і поготів, особливо це актуально для тих, у кого шкіра дуже світла або схильна до веснянок.

То що ж робити? Засмагати чи не засмагати? Набирати вітамін D та ризикувати отримати разом з ним меланому чи сидіти з блідою шкірою та боятися висунути носа на сонці? Істина, як завжди, посередині.

Останні дослідження доводять, що ризик меланоми підвищують не сонячні ванни як такі, а сонячні опіки. Якщо до опіків не доводити, якщо правильно захищати шкіру, їй нічого не загрожує. Для отримання потрібної дози вітаміну D достатньо нетривалого перебування на сонці у безпечні години – до 10-ї ранку або після 4-ї по обіді. Решту часу, якщо хочеться лишатися на пляжі, треба користуватися кремами з високим SPF-фактором, особливо у надчутливих зонах – обличчя, шиї та декольте, не жаліти їх та наносити знов і знов, захищати голову та намагатися більше часу проводити у тіні. Засмага вас і там знайде.

Як мені здається, мода – це не те, на що треба зважати, коли йдеться про ваше тіло, про здоров’я та гарне самопочуття. Краще порадитися з лікарем та з косметологом, визначити режим перебування на сонці, який є безпечним та корисним саме для вас, та насолоджуватися життям. Наскільки шоколадною є при цьому ваша шкіра – це лише ваша особиста справа.

Источник: http://uainfo.org

Новости портала «Весь Харьков»