Евакуація до Ірландії: як українці "вдихають нове життя" у села країни

Як живуть українці в Ірландії

Паулу Нунес дос Сантуш для The New York Times

50 тисяч українців знайшли прихисток в Ірландії від початку збройної агресії Росії. Багатьох із них поселили у невеликі міста та села. Як живуть евакуйовані та які труднощі постають перед ними та ірландським урядом?

Матеріал The New York Times "Ukrainians in Rural Ireland Piece Together New Lives, Step by Step" скорочено та адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity.

▶️ 25 українців, яких поселили на спорожнілому острові

Над хостелом на Арранморі (острів в ірландському графстві Донегол – ред.) майорять два прапори: ірландський триколор і синьо-жовтий стяг України.

Евакуйована українка Ярослава Рисухіна пригадує радість після побаченого українського прапора. "Ми прибули ввечері на поромі, – каже вона. – Тут усі всіх знають, усі вітаються зранку. Це для нас незвично".

Від липня на острові, населення якого невпинно скорочувалося протягом десятиліть, знайшли прихисток 25 українців, зокрема Ярославою та її діти.

Війна з Росією триває вже близько десяти місяців. Через це українці розуміють, що їх тимчасова евакуація може стати довготривалою. Перед громадами, які приймають переселенців, також постають труднощі, пов'язані з адаптацією та підтримкою новоприбулих. І це відбувається на фоні їх власних економічних та соціальних проблем.

Щонайменше 5 тисяч українців поселили в гуртожитки, готелі та інші приватні помешкання у Донегалі. За даними місцевої влади, кількість евакуйованих щодня зростає. Вони влаштовують дітей до шкіл, шукають роботу та житло.

Ярослава Рисухіна, її син і донька родом із Сєвєродонецька. Через тривалі бойові дії жінка не знає, чи зможе повернутися додому. Наразі вона прагне, щоб її діти навчалися у невеликій місцевій школі.

"Це наче йти в тумані, – каже вона. – Крок за кроком, крок за кроком".

▶️ Прихисток українських евакуйованих – справжній виклик для Ірландії

Близько 50 тисяч українців прибули до Ірландії після того, як держава оголосила про безвізовий режим і запропонувала житло та підтримку українцям, які рятуються від війни.

Така кількість – це незначна частина з понад семи мільйонів українських біженців, які Організація Об’єднаних Націй зафіксувала в Європі від початку війни. Попри це вона стала справжнім викликом для країни з населенням у п’ять мільйонів, яка вже переживає житлову кризу, відчуває нестачу лікарів і вчителів.

Евакуйовані прибувають до центру невідкладної допомоги в Дубліні, а звідти їх розселяють по всій країні у приватні готелі та будинки, з якими уряд уклав угоди.

Українцям, що зупинились у містах і містечках, часто легше знайти роботу, добиратися до магазинів і шкіл.

35-річний Артем Барановський живе в готелі в центрі Леттеркенні (найбільше місто у графстві Донегал – ред.) разом із сотнями інших українських родин. Він вже знайшов дві роботи – електриком і медичним працівником. Чоловік планує переїхати з родиною в квартиру та придбати автомобіль. Дорогою до школи він нагадує синові, як їм пощастило бути в Ірландії.

Але з початком нового навчального року частину українців, яких поселили в студентські апартаменти в містах, переселили в села.

▶️ Як волонтери підтримують новоприбулих українців

У Донегалі місцеві агенції, благодійні організації та волонтери шукають варіанти поселення та підтримки для українців. Вони допомагають проходити бюрократичні процедури, щоб потрапити на прийом до лікаря, знаходити місця в школах і роботу в регіоні, в якому завжди було важко працевлаштуватися.

Серед найбільш активних – Оксана Крисиська та Світлана Пірч. Обидві родом із України, але вже багато років живуть у Донегалі. Вони щодня допомагають тисячам українців, розкиданим по всій країні.

"Я просто намагаюся робити те, що можу", – каже Оксана Крисиська, яка веде працює з першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Спочатку жінки волонтерили, а нині працюють у співпраці з Donegal Local Development – організацією, яка займається, в тому числі, питаннями біженців.

"Серед них багато травмованих людей, – каже 38-річна Оксана Крисиська. – Кількість евакуйованих постійно зростає, а кількість людей, які їм надають допомогу, незмінна".

▶️ В Ірландії зростає рівень невдоволення

Навіть на Арранморі (острів у графстві Донегал – ред.), де, за словами українців, життя було спокійним і безтурботним, ситуація не така вже й веселкова.

Мешканець острова 44-річний Дарраг Вард хвилюється, що школи, які відвідують його діти, будуть переповнені.. А ще вказує на житлову кризу в Ірландії.

"Я вважаю, що це неправильно. Вони повинні спершу забезпечити себе", – каже чоловік про ірландський уряд.

Щоб зменшити рівень незадоволення, групи допомоги та волонтери закликають до кращої координації та комунікації на національному рівні.

Виконавча директорка NASC (Центр із прав мігрантів і біженців – ред.), Фіона Герлі виступає за те, щоб ірландський уряд заснував посаду координатора.

"Нам дійсно потрібно відійти від планування на випадок надзвичайних ситуацій і перейти до середньострокового та довгострокового планування", – каже жінка.

Пол Кернан, громадський працівник Donegal Intercultural Platform (незалежна група в Леттеркенні, яка сприяє інтеграції та рівності, – ред.) каже, що певна образа накопичилася через систему, яка "налаштовує знедолених один проти одного" та через обмежені ресурси країни.

Його група працює з місцевими партнерами, щоб, окрім інших послуг, організувати уроки розмовної англійської мови. Але він непокоїться через брак ресурсів для таких важливих потреб, як психічне здоров’я.

▶️ Українці повертають життя у малозаселені міста та містечка

Наталія Жукова з чоловіком і сином – серед 32 людей, які живуть у переобладнаному пансіонаті в селі Дучарі в Донегалі.

"Мені тут подобається, – каже 51-річна жінка та хвалить господарів. – Бізнес, який у нас був, будинок не важливі. Найголовніше – це життя".

Щотижня господар будинку возить їх до продуктового магазину, що за кілька кілометрів, і постійно питає про їх потреби. Сусіди подарували родинам велосипеди, щоб ті досліджувати навколишню місцевість.

Наталія вивчає англійську. Як і острів Арранмор, Дучарі знаходиться в Гелтахті (так називають райони, де ірландська та шотландська є мовами повсякденного спілкування – ред.), тому деякі заняття проводять ірландською мовою. Жінка щаслива, що її син нарешті повернувся до навчання.

"Це повернуло сюди трохи життя", – з посмішкою каже 78-річна Маргарет Малвані, яка разом із чоловіком живе у будинку навпроти. Вона зазначає, що місцевий магазин нещодавно відновив роботу, а кількість учнів у сільській початковій школі, яка колись була на межі закриття, зросла більш ніж вдвічі – до 15 учнів.

У готелях приморського містечка Бандоран, через яке пролягає багато туристичних маршрутів, наразі прихистили українців. Аліна Попова, яка родом з іншого приморського міста, Одеси евакуювалася до Ірландії зі своїм п’ятирічним сином. Родина живе в готелі в центрі міста.

Наразі їхнє життя – це виклик. 30-річна Аліна Попова відвідує уроки англійської та працює в кафе.

"Іноді я закриваю очі, відчуваю запах моря і мені здається, що я вдома", – зізнається жінка.

Джерело: evacuation.city

Новости портала «Весь Харьков»