Останній маніфест Миколи Хвильового

Через сталінський курс на уніфікацію всіх сфер культурного життя, Хвильовий був змушений вступити до лав Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Остаточний духовний злам письменника відбувся у 1933 році, після відрядження у виморене голодом українське село. Хвильовий не сумнівався у штучності голоду, який разом з арештами української інтелігенції, був покликаний покінчити з українським питанням.

13 травня 1933 року, на наступний день після арешту його найближчого соратника Михайла Ялового, в квартирі Хвильового зібралися драматург Микола Куліш та письменник Олесь Досвітній, а також була присутня його дружина Юлія Уманцева. Після нетривалої розмови вони вирішили звернутися з клопотанням про долю Ялового до прокурора Верховного суду УСРР Лева Ахматова, після чого Хвильовий вийшов до своєї кімнати, де пролунав фатальний постріл у скроню.

14 травня об 11 ранку в Будинку літератури імені Василя Блакитного відбулася громадська панахида, після якої Миколу Хвильового поховали на 1-му міському кладовищі Харкова (нині тут розташовується Молодіжний Парк) за присутності 500-600 осіб. Невдовзі могилу письменника зрівняли з землею, а пам'ять про нього поховали на довгі п'ятдесят років.

У будинку «Слово», де проживав останні роки Микола Хвильовий, з 1932 по 1938 рік було репресовано мешканців 40 квартир із 66-ти. Друзі Хвильового, які перебували з ним у день самогубства, були заарештовані через півроку і страчені за рішенням «трійок нквд»: Олесь Досвітній 3 березня 1934 року, Микола Куліш — 3 листопада 1937 року, через два дні після розстрілу Михайла Ялового. Того ж, 1937 року, після звинувачення у приховуванні свого куркульського походження покінчив життя самогубством і один з керівників ВУСПП драматург Іван Микитенко, який за дорученням влади виголосив прощальну промову і підписав офіційний некролог у пресі по смерті Хвильового.

Джерело: https://t.me/istoriya_ukrainy/6567

Новости портала «Весь Харьков»