У ніч на 11 грудня 2013 року вперше за вісім століть Київ почув набат Михайлівського Золотоверхого собору

Свято-Михайлівський собор – душа Революції Гідності

Тоді очікувалось, що правоохоронці проведуть “зачистки” маніфестантів Євромайдану. Священики забили у дзвони о третій годині ночі, тим самим закликаючи киян допомогти та підтримати протестувальників.

За дозволом намісника монастиря, дзвонар Іван Сидор розпочав дзвоніння.

Проте перших поранених з Майдану монахи впустили за декілька днів до цього, під час розгону студентських протестів. Вони дістались монастиря через ворота, які в ту ніч якраз були відкриті – ними мали вивозити сміття. Але згодом ченці підняли братію та відкрили основну браму, впустивши всіх, хто шукав допомоги.

Як розповів УІ архімандрит Лаврентій, благочиний Свято-Михайлівського монастиря, після грудневого набату кияни дуже організовано підключились до допомоги майданівцям.

“Найперше, що вони приносили – це теплий одяг, їжу, медикаменти. А разом з тим й власними руками допомагали, долучались до цієї справи”, – зазначив він.

Спочатку постраждалі приходили самі, а вже коли з’явились важкопоранені, учасники Революції Гідності організували доставку поранених до монастиря, де на місці надавали медичну допомогу.

“У нас влаштували такий своєрідний лікарняний корпус. У головний собор приводили людей з легкими та середніми пораненнями, а у нашій трапезній церкві Апостола Іоана Боголослова влаштували справжнє хірургічне відділення, куди привозили важкопоранених. У монастиря немає своїх медиків, тому всю професійну медичну допомогу надавали лікарі з київських лікарень, які брали участь у подіях на Майдані і залишились тут, виконуючи свої професійні обов’язки”, – пояснив отець Лаврентій.

У самому соборі священнослужителі розстелили килими, де люди могли спати та відпочивати. На інший частині священики продовжували молитись.

“У соборі приблизно дві третини площі ми відвели для маніфестантів, на іншій -продовжували проводити богослужіння. І люди до нас приєднували та молились”, – згадує священик.

Так продовжувалось близько тижня, потім надворі монахи розбили додаткові намети. А згодом стали приносити загиблих.

“Тоді в перший день, коли почали доставляти поранених з Майдану стало відомо, що деякі загинули. І на траву за собором поклали вбитих хлопців, тоді їх було п’ятеро. Більше було вже наступного дня. Ми одразу почали складати списки тих, хто загинув, щоб молитись за упокоєння душ”, – розповів отець Лаврентій.

Він також додав, що цей список поповнюється регулярно. До нього священники вносять тих, хто загинув на сході України. Зараз таких імен вже понад три тисячі.

Учасники тих подій не забувають своїх рятівників і навідуються до монастиря.

“Переважна більшість тих свідомих українців, які були на Революції Гідності, зараз на сході України – захищають інтереси держави вже там. Але в монастир вони іноді приходять, навіть час від часу доводиться мати спілкування з людьми, які пам’ятають, що тут перебували”, – зазначив архімандрит.

Він додав, що роль церкви завжди однакова: “коли є небезпека падіння духу народу – молитвою та підтримкою надати надію, сподівання на кращі часи”.

“Наш Патріарх часто повторює фразу: “Якщо ми з Богом, то й Бог з нами, а якщо з нами Бог – з нами перемога”. Ці слова дуже надихають та підтримують дух. Ми сподіваємося, що церква, яка не відвертається від свого народу, яка усвідомлює, які складні випробування доводиться проходити людям, і надалі буде в очах людей тим фундаментом, на якому ми будуватимемо нашу незалежну Україну”, – наголосив отець Лаврентій.

Джерело: uain.press

Новости портала «Весь Харьков»