Усе менше охочих повертатися. Як змінилися настрої українських біженців

За два роки великої війни українські біженці поступово асимілювалися в країнах перебування і додому не поспішають.

Уже другий рік мільйони українців, які покинули свій дім після початку великої війни живуть за кордоном. Центр економічної стратегії (ЦЕС) втретє провів велике дослідження, щоб дізнатись, ким є ці люди, в яких умовах вони живуть та чи планують вони повертатись, а також, як їх (не) повернення може вплинути на українську економіку та демографії.

Для цього дослідження були використані дані опитування українських біженців, проведеного дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення ЦЕС, в рамках якого було проведено три хвилі опитувань.

В останній хвилі (грудень 2023 - січень 2024) відповісти на запитання дослідників погодились 1000 українців, які наразі перебувають за кордоном (окрім тих, хто знаходиться в росії чи Білорусі).

Результати опитування не дуже оптимістичні: все менше українців хочуть повертатись додому, і все більше з них асимілюються в країнах, поки що тимчасового перебування. Як можна змінити їхню точку зору на власне майбутнє?

▶ ️Біженці за кордоном

За розрахунками ЦЕС, станом на кінець січня 2024 року за кордоном перебували 4,9 мільйона українських біженців. З них близько 3,3 мільйона перетнули західний кордон України, 250 тисяч виїхали до Європейського Союзу через територію росії чи Білорусі, а 1,3 мільйона залишаються в рф.

Окрім росії, найбільше біженців перебуває в Німеччині (1,3 мільйона), Польщі (950 тисяч) та Чехії (380 тисяч). Найбільше українців виїхало на початку повномасштабного вторгнення – лише за березень 2022 року через західні кордони межі України залишили на 3 мільйони більше людей, ніж в’їхали.

З того часу кількість виїздів стабілізувалась: в деякі місяці більше людей виїжджали з країни, а в інші – більше повертались. Загалом, за 2023 рік за кордон виїхало на 160 тисяч більше ніж повернулось.

Зрозуміло, що більшість українських біженців – жінки. Їх серед опитаних 65%. Цікавий момент, що частка чоловіків у порівнянні з листопадом 2022 року зросла – зараз їх 35%, а тоді було лише 17%.

Разом зі зменшенням частки жінок серед біженців, скорочуються цифри й по дітях. Якщо у травні 2023 року неповнолітніми були 51% залишивших межі країни українців, то в січні 2024 року таких було вже 38%.

Більшість українців, які наразі перебувають за кордоном виїхали зі сходу (33,4%) або півдня України (26,9%). І це не дивно, адже саме ці регіони найбільше постраждали від російського вторгнення.

Примітно, що найбільш схильними до виїзду виявились люди з вищою освітою та рівнем доходів. Так, 70% опитах мають вищу освіту. Для розуміння, до великої війни лише 29% українців старших за 24 роки, мали рівень не нижче бакалаврського.

При цьому люди, які виїхали за кордон, у мирний час були більш заможними за середньостатистичного українця: 7,7% опитаних могли купити що завгодно у будь-який час, 29,9% вистачало на їжу, одяг та дорогі речі, але щоб купити ще дорожчі речі, треба було заощаджувати чи позичати.

Серед усіх українців за даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) у 2021 році таких було лише 1,1% та 6,6% відповідно. Отже, виїзд значної кількості високоосвічених громадян може бути значною проблемою для економіки України та спричинити нестачу кваліфікованих спеціалістів у багатьох галузях.

▶ ️Умови життя

Українці поступово інтегруються до ринків праці країн перебування. Станом на грудень 2023 - січень 2024-го 45% біженців були працевлаштовані (у листопаді 2022-го – 41%). В Німеччині рівень зайнятості найнижчий – там працюють лише 23% біженців.

Це не дивно, адже політика Німеччини полягає в щедрих соціальних виплатах особам, які відвідують інтеграційні курси, заохочуючи їх спершу вивчити німецьку мову і пройти інтеграційний курс і лише потім шукати роботу. Найбільша ж частка українців працює в Словаччині (71%), Чехії та Британії (по 69%).

Працевлаштовані українці збільшують рівень своїх доходів, а рівень соцвиплат для них скорочується. Зараз 38% з них кажуть, що отримують "набагато більше ніж до війни", а 23% – "дещо більше". Якщо в листопаді 2022-го допомогу отримували 92,5% осіб, то станом на початок 2024-го – лише 71%.

Серед біженців стає все більше тих, кому життя за кордоном подобається більше ніж в Україні. Два роки тому 42% опитаних набагато більше подобалось жити на батьківщині, а зараз – лише 27%. Цьому могли сприяти адаптація до життя в країні перебування, працевлаштування, а також повернення в Україну частини осіб, яким "вдома було краще, ніж в гостях".

Зрештою, ті хто поступово асимілювався в інші країні все менше проявляють бажання повертатись в Україну. В листопаді 2022 року про наміри "точно" повернутись говорили 50% респондентів, і ще 24% "скоріше планували", а в січні 2024-го ці цифри таких було по 26% відповідно.

Менше повертатись хочуть і діти біженців: у травні 2023-го 39% з них точно хотіли повертатись, і ще 17% – скоріше, тоді як зараз ці показники становлять 22% і 25% відповідно.

Найменше повертатись хочуть діти віком 15-17 років: серед них 17% точно вирішили це для себе, а 29% – "скоріше". Діти цього віку можуть залишитись за кордоном, навіть якщо їх батьки повернуться в Україну, наприклад, вступивши до навчального закладу у країні перебування.

▶ ️Демографічні втрати та вплив на економіку

За розрахунками ЦЕС із 3,6 мільйона українців, які зараз перебувають за кордоном (без врахування тих, які знаходяться в росії та Білорусі) за кордоном можуть залишитись від 1,4 мільйона до 2,3 мільйона людей, залежно від сценарію розвитку подій.

Крім того, після припинення дії воєнного стану і відповідно відкриття кордонів Україну потенційно можуть залишити 88-155 тисяч чоловіків. Мова про тих, з них чиї дружини уже виїхали за кордон.

Від неповернення такої кількості біженців економіка України може втрачати 3,9-6,31% від довоєнного ВВП щорічно. Погіршиться і демографічна ситуація. Рівень народжуваності в Україні й до великої війни був низький, еміграція перевищувала імміграцію, що спричиняло старіння та зменшення кількості населення.

На жаль, через війну ця ситуація лише погіршилась. Якщо дивитись лише на втрати населення від міграції, за кордон виїхали переважно жінки середнього віку та діти. Неповернення цих груп означатиме, що в майбутньому населення України зменшиться, а тенденція до старіння населення збережеться та погіршиться.

▶ ️Рекомендації

Для того, щоб мінімізувати негативні наслідки для України від відтоку населення та допомогти українцям повернутись додому ЦЕС рекомендує зробити наступні кроки.

Надати українським біженцям свободу пересування і вибору місця проживання нарівні з громадянами ЄС. В березні 2025 року закінчується термін на який ЄС може максимально продовжити статус тимчасового захисту, тож перед високопосадовцями ЄС постає питання чим його замінити. Оптимальним варіантом є надання громадянам України права на проживання в ЄС на рівні з громадянами ЄС.

Метою України є вступ до Європейського Союзу. Після вступу в ЄС українці однаково отримають право проживати у будь-якій країні ЄС. А надання такого права пришвидшить інтеграцію України у Європейський Союз.

Також це буде важливим чинником для стимулювання українців до повернення, оскільки вони зможуть повертатися без страху втратити пільги або права на проживання за кордоном. Україна може спонукати партнерів з ЄС саме до такого варіанту, якнайшвидше запровадивши в односторонньому порядку аналогічного права для громадян країн ЄС.

Інвестиції в покращення транспортного сполучення під час війни для зменшення бар’єрів для українців для приїзду в Україну, "життя на дві країни" з проведенням більшого часу на батьківщині.

Співпраця з країнами ЄС щодо повернення українців після війни. Повернення біженців зміцнить економіку України та дозволить їй більше інвестувати у безпеку та відновлення, це означає, що вона потребуватиме менше європейських коштів.

Тож, Україна має переконати європейських партнерів у співпраці задля повернення біженців після війни.

Швидка післявоєнна відбудова постраждалих регіонів. Для того, щоб українцям із регіонів, які постраждали від війни, було куди повертатися, потрібно швидко відбудувати зруйновані регіони. А поки триває відбудова, надавати допомогу людям із постраждалих та окупованих регіонів.

Розвиток механізмів державно-приватного партнерства. Для того, щоб інвестор хотів вкладати кошти в українську економіку (наприклад, будувати промислове підприємство у відносно безпечному регіоні) без побоювань, пов’язаних із труднощами у пошуку робочої сили, держава може будувати житлові будинки для потенційних працівників.

Допомога у пошуку роботи у безпечнішому регіоні, курси перекваліфікації. У багатьох країн ЄС були організовані курси перекваліфікації для українських біженців, які фінансувались як урядами тих держав, так і благодійними організаціями.

Україна може використати цей досвід для організації схожих курсів у відносно безпечних регіонах, щоб стимулювати біженців повертатись туди з-закордону.

Збільшення ресурсів на комунікацію зі співвітчизниками за кордоном через дипломатичні представництва.

Спрощена реінтеграція дітей до навчання в українських школах. Для дітей, які повертаються для українських шкіл після навчання за кордоном потрібно максимально спростити цей процес: зарахувати вивчені ними предмети за кордоном та поновити їх у школах без додаткових іспитів.

Спрощення вступу українських випускників іноземних шкіл до українських вишів. По-перше, потрібно спростити процес визнання документів про загальну середню освіту країн ЄС в Україні.

По-друге, потрібно розглянути можливість дозволити таким учням вступати в українські університети на основі лише закордонних документів про повну загальну середню освіту країни, в якій вони перебували під час війни. А по-третє, потрібно, щоб ці абітурієнти мали можливість вступати на бюджет та претендувати на стипендію.

Джерело: epravda.com.ua

Новости портала «Весь Харьков»