Школа без буллінгу. Досвід однієї з київських гімназій

Булінг (цькування) – різновид психологічного чи фізичного насилля з боку людини чи групи людей, які мають певні переваги над іншими. Таке насилля не має за мету самозахист. Це тривожна тенденція, особливо для сучасного дитячого середовища. Бійки між школярами і психологічне насилля можуть нанести непоправної шкоди дитині.

За результатами дослідження, проведеного UNICEF у 2017 році, 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу (цькування) впродовж останніх трьох місяців, а 24% дітей стали жертвами цього явища.

За даними опитування HBSC 2018 року, серед дітей віком від 10 до 17 років 35% опитаних упродовж останніх двох місяців брали участь в ображенні/приниженні або знущанні з інших, 37,9 % були жертвами образ, знущань та принижень інших підлітків.

23 вересня 2019 року у закладах освіти Києва стартував проєкт «Школа без булінгу, сім’я без насильства – 365!».

Головна мета проекту – формування безпечного середовища в закладах освіти та толерантних стосунків у суспільстві.

Гімназія №136 Дніпровського району міста Києва є однією з базових освітніх установ у реалізації проєкту.

Соцпортал поспілкувався із Наталією Головко, Директоркою гімназії №136 про важливість проєкту для навчальних закладів середньої освіти столиці. Чи можливо створити у сучасній школі територію безпеки для дітей та відповідальності для дорослих?

Наталіє Ігорівно скажіть, буд ласка, що таке буллінг?

- Якщо ми будемо розглядати через законодавство і загальноприйнятих норм, то буллінг -це систематичне цькування. Якщо говорити про буллінг у школі, то це систематичне порушення прав і свободи на вільне волевиявлення, на життя, на свободу дій на здоровий психологічний стан однієї дитини іншою дитиною або групи дітей дитини.

В якій формі буллінг може проявлятися у школі?

- Різні форми. Це може бути психологічне цькування, економічне, кіберцькування. Останнє дуже популярне, бо діти знімають на відео, викладають, створюють спеціальні сторінки, де висміюють когось, кого вони обрали між собою для буллінгу. Це та людина, яку буллять.

Хто вважається учасниками буллінгу у шкільному середовищі?

- Учасниками можуть бути всі учасники освітнього процесу: вчителі, учні, батьки. Але найчастіше це буває серед учнів, враховуючи той вік в якому вони перебувають у школі. Це той вік коли дитина емоційно та психологічно недостатньо стабільна для того, щоб чітко відстояти свою точку зору, відстояти свою особистість. Дитина росте і ще не має впевненості в собі, тому що переживає процес становлення, як особистості. Тому вона піддається буллінгу. Якщо ми говоримо про буллінг систематичний, то, я ще не бачила, як батьки буллять учителя. На сьогодні суспільство не зовсім правильно трактує буллінг. Всі думають, якщо виникає якийсь конфлікт, то це можна назвати популярним словом буллінг. Конфлікти є. Але буллінг серед колег, чи з боку батьків, я, особисто, ще не бачила.

Як відрізнити конфлікт від буллінгу? Які його яскраві риси?

- Систематичність. Якщо конфлікт, то ми намагаємося його розв’язати. Збираємо всі сторони конфлікту, ми працюємо з соціальним педагогом, психологом, заступником із виховної роботи, класним керівником. Звичайно, це в тандемі з батьками. Якщо, це відбувається між учнями, тоді залучаються батьки з обох сторін. Адже, для розв’язаня такої ситуації дуже важлива співпраця всіх сторін. У нас є певний алгоритм дій: ми говоримо з дитиною, потім батьками, збираємося всі разом, підключаємо психологів, соціальну службу. Ніхто не скаже, скільки це потрібно разів, щоб вважати це системою. Ми поговорили перший раз - дивимося, чи зрозумів. Дивимося далі на поведінку дітей. Якщо це відбувається вдруге, можливо, це - рецидив. Але, якщо втретє – у такому разі, це свідома поведінка дитини, яку можна класифікувати як буллінг.

Чи доводилось вам стикатися з булінгом у шкільному середовищі?

- Я можу говорити через призму нашої гімназії. Звичайно, як у будь-якому колективі, є свої питання, хтось завойовує авторитет - це життя і досвід. Але, коли до нас приходила соціально-психологічна служба Дніпровського району, коли в нас були представники служби дітей і молоді, коли були поліцейські, всі наші діти говорили, що в нас буллінгу немає. Знаю, що в Києві і області інколи доводили діло по буллінгу до судових рішень.

Кому в першу чергу потрібна професійна допомога за умови наявності буллінгу? Жертві чи буллеру?

- Це риторичне питання. Важливо, щоб вона була одночасною і для буллера, і для жертви. При цьому, буллеру потрібне не покарання, а допомога.

А хто має надавати таку допомогу і буллеру, і жертві в школі?

- В першу чергу треба звернутися до класного керівника. Ми не екстрасенси, і не можемо побачити все, що відбувається.

Розкажіть про особливості психологічної допомоги в вашій школі.

- Окрім того, що в нас класні керівники займаються веденням мікроклімату у класі, у нас ще є така одиниця, як куратор паралелі. Вона є дієвою, бо вважається вищим щаблем. Вони так само спілкується з дітьми, батьками. Кажуть, що будь який конфлікт треба розібрати. А значить, не будуть накопичуватися образи. Куратор паралелі веде питання мікроклімату у кожному класі.

Як ви ставитесь до роздільного навчання в контексті буллінгу?

- Людина має володіти комунікативними здібностями в будь-яких проявах з хлопчиками, дівчатами, дорослими, вчителями. В модерновому світі не варто ділити хлопчиків і дівчаток. Ми ж, навпаки, говоримо про гендерну рівність. Ось, наприклад, шкільну форму було скасовано, щоб ми могли бачити індивідуальність кожної дитини. А з приводу буллінгу, мені здається, якщо діти спілкуються у своєму обмеженому колі, то це, навпаки, буде тільки сприяти.

Яка ваша власна роль, як директорки, у проекті «Школа без буллінгу - сім`я без насильства»?

- Моя роль – рушійна. Я почала розмову про це. Я гостро підняла це питання. Якщо про це говорити щодня, то це буде на вустах, і це буде діяти. Крім того, я маю бути прикладом, що все можна з’ясувати, вирішити, владнати за рахунок спілкування, комунікації, прийняття людей такими, які вони є.

Ви проходите навчання саме з приводу буллінгу. Розкажіть про програму. Хто вас навчає, яка програма?

- В серпні ми ще з 20 директорами закладів освіти Києва відвідали Литву де 5 днів набиралися досвіду роботи з буллінгом у колег з Вільнюса. Чому звідти? Там 15 років діє спеціальна програма, де кожна виховна година має свою тему і вона є обов’язковою. Якщо в нас це виховна робота, то там це включено до навчальної програми. Я так розумію, що Литва ще 15 років тому з цим стикнулась. Проте, на відміну від нас, в них немає законодавчо-врегульованих норм. Наразі, ми бере участь у проекті співпраці Литви і України «Нова українська школа – поділись добром», до якого залучені українські школи. Ми зараз говоримо про 20 директорів шкіл, які є амбасадорами цього антибуллінгового руху. От із директорів і починається вся ця робота.

Це навчання певної з певною кількістю модулів?

- Це не є офіційне навчання. Це проект співпраці. 5 днів Валдас Янушкайтес, директор молодіжного центру Литви проводив з нами тренінги. Також, до участі були запрошені директори інших шкіл Вільнюса, які ділилися з нами досвідом. Цей досвід ми запроваджуємо у себе. Ось наприклад, ті ж браслети толерантності, зустрічі із спеціалістами, френд-зона фотографій з посмішками - це позитивні елементи які ми вносимо у наше життя, бо з досвіду колег знаємо, що вони є дієвими. 17 жовтня ми знову зустрічались і ділились досвідом того, як ми впровадили свої знання у Києві. Колеги з Вільнюса для цього завітали до нас в Україну.

Отже є надія, що така просвітницька робота буде корисною не тільки учителям, а і батькам, і дітям.

- Те що відбувається в суспільстві зараз можна назвати буллінгом проти вчителя. Як ми можемо нести світлі, чисті знання, коли дитина приходить з психологічним блоком та упередженим ставленням до вчителя в цілому. Колись, у дитини питали: «Чому в тебе такі оцінки?» . А зараз про це запитують у вчителя. Тому, таке ставлення є буллінгом. Але, я в позитиві. Я думаю, нам треба довести, що ми, вчителі, вище цього, що ми - еліта нації, що ми не можемо бути в апріорі тими, кого описують Батьки СОС. Якісь поодинокі випадки не можуть створювати враження про всіх педагогів. Думаю, треба звернути увагу на те, яку атаку на вчителів роблять у соцмережах.

Має бути розуміння у всіх учасників виховного процесу, що виховання майбутнього – це наша спільна справа. Ми не окремі одиниці, а команда. А для цього потрібна віра, довіра, повага.

Источник: socportal.info

Новости портала «Весь Харьков»