День народження діяча ОУН Дмитра Андрієвського, теоретика українського націоналізму

27 вересня 1892 року у Бодакві на Полтавщині народився Дмитро Андрієвський, член українських урядів доби Української революції 1917-1921 років, один із теоретиків українського націоналізму, публіцист, діяч ОУН, якому Євген Коновалець пропонував стати Провідником.

«Я дальше обстоюю, що Ви, пане інженер, повинні бути тим, який з конгресу українських націоналістів повинен вийти провідником націоналістів, – 21 листопада 1927 року у листі до Андрієвського писав Коновалець. – Час знов до конгресу повинні Ви, при нашій розуміється допомозі, вжити на це, щоби до майбутньої Вашої ролі як слід підготовитися».

Дослідник Віктор Ревегук, віднайшов у архівах відповідь Андрієвського на цю пропозицію:«…тим, що Ви зараз на чолі нашої справи, я тішуся... тверджу, що саме Ви один нині можете пустити машину в рух». Пояснював відмову тим, що хоче займатися суто ідеологічною роботою, публіцистикою та громадською діяльністю.

Світогляд та переконання Дмитра Андрієвського формувалися в контексті ідей українських самостійників. Під час навчання у гімназії в Лубнах, він познайомився з членами місцевого осередку Революційної Української партії. Тут він усвідомив суголосність своїх поглядів на майбутнє України з програмним документом партії. Це був Маніфест «Самостійна Україна» Миколи Міхновського.

Відтепер Андрієвський перебував і формував навколо себе українозорієнтоване середовище. Працював в урядах УНР доби Української Центральної Ради, Української Держави та УНР доби Директорії.

Восени 1918 року перебував з дипломатичною місією Української Держави у Швейцарії. Роботу поєднував з навчанням на інженерному факультеті державного Університету бельгійського міста Гент. Через два роки отримав диплом інженера – архітектора. За фахом працював спочатку у Франції, згодом – у Бельгії. Друкував статті у журналах «Тризуб» та «Національна думка». У них наголошував, що розбудова нації має початися з подолання у власних душах рабської психології і передбачає цілісність і монолітність української спільноти.

На першій Конференції українських патріотів-націоналістів (3-7 листопада 1927 р.) у Берліні Андрієвського обрали Головою президії конференції. Також членом новоствореного проводу націоналістів як ідеологічного референта. Входив до оргкомітету з підготовки Першого Конгресу Організації Українських Націоналістів (ОУН), який відбувся в січні 1929 року у Відні.

У 1934 році звернувся з протестом до Ліги Націй. Він переконував, що СРСР, керівництво якого організувало в Україні голодомор, та не визнає прав особистості, не місце серед Ліги.

З початком Другої світової війни, за завданням проводу ОУН виїхав на українські землі. Дістався Львова, де його затримала німецька поліція. Згодом Андрієвського відправили до концтабору Брец.

Після закінчення Другої світової повернувся до Бельгії. Тут організував Український допомоговий комітет. Це була громадська організація, яка опікувалася переміщеними особами. Протягом 1949 – 1952 років відвідав українські громади в Канаді та США, представляв ОУН у виконавчому органі створеної 1948 року Української Національної ради та Державного центру УНР.

Вийшовши на пенсію, переїхав до Мюнхена. Останні роки мешкав у Будинку для престарілих осіб у Дорнштадті. Тут і помер 30 серпня 1976 року. 22 січня 2010-го прах Дмитра Андрієвського привезли в Україну. Перепоховання відбулося на Личаківському цвинтарі у Львові.

Андрієвський передбачив розпад і загибель СРСР. «Майбутнє совєтської імперії, – пророкував він у 1958 році, – є виписане в самій її природі, в її внутрішнім змісті, в її побудові. Від початку свого існування вона є повна суперечностей, які її роздирають і від яких вона колись згине, розложиться, розпадеться».

Джерело: https://t.me/istoriya_ukrainy/9536

Новости портала «Весь Харьков»