4 серпня 1854 року у Заньках на Чернігівщині народилася Марія Заньковецька

Батько Марії, суддя Костянтин Адасовський, був нащадком козацької старшини, яка згодом отримали дворянський титул.

Всупереч волі батька стала однією з найвідоміших акторок українського театру. Для цього їй довелося пройти через розлучення з чоловіком та розрив з родиною. Сценічний псевдонім Заньковецька взяла на згадку про село Заньки, де народилася.

Марія вмовляла свого чоловіка Олексія Хлистова дозволити виступати на сцені, однак той сприймав це за жіночу примху. Одного разу в Бендерах актор театру корифеїі Микола Садовський в компанії офіцерів таки змусив Хлистова підписати відповідний документ. Щоб вийти із ситуації, Хлистов погодився, але поставив єдину вимогу – Марія має грати лише українською мовою в українському театрі, якщо такий колись існуватиме.

Марія Заньковецька могла стати оперною співачкою. У Фінляндії, куди у 1881 році перевели Хлистова, вона брала уроки у відомого професора Гржималі і той пророкував їй блискучу кар’єру. Однак дифтерит, яким перехворіла Марія, змінив тембр, і про це довелося забути.

Марко Кропивницький був настільки зворушений грою Заньковецької, що після однієї з репетицій заплакав, зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».

Публіка обожнювала Заньковецьку. Після однієї з вистав захоплені глядачі випрягли з коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу. Композитор Петро Чайковський в Одесі виніс їй на сцену лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного».

Під час гастролей у Санкт-Петербурзі наприкінці 1886 року виступ «української трупи» став театральною подією року. Лише «Наймичку» на столичному кону ставили 22 рази.

На вистави за участю Марії Заньковецької медики Микола Скліфосовський та Олександр Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум». Український фотохудожник Альфред Федецький запросив у 1895 році позувати для ілюстрації різних душевних станів для книги Дарвіна «Виявлення емоцій у людей і тварин».

Марію Заньковецьку та Марка Кропивницького запрошували до імператорського Александринського театру, але ті відмовилися.

В музеї Заньковецької є портрет актриси в образі Христа.

Коли Гнат Юра у 1912 році не міг знайти кошти для організації гастролей Гуцульського народного театру, Марія Заньковецька позичила йому усі свої коштовності, щоб віддати їх під заставу і отримати кредит.

12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УСРР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені Марії Заньковецької.

Померла 4 жовтня 1934. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

Статтями на смерть актриси відгукнулися українські газети у «вільному світі» поза СРСР, зокрема львівське «Діло».

«Дістали ми телєграфічну вістку про смерть Марії Заньковецької. Дехто думав, що більш як сороклітня її праця на сцені і пізніші злидні, особливо останніх літ, зігнали її тихцем зі світа, як багато наших чільних діячів, про яких питаємось вряди-годи: “Чи живе ще?” Артистка, що сходить зі сцени відчуває це як великий удар і рідко коли переживає його. Заньковецька мала величезну життєву енергію і ця енергія дала перемогти їй найтяжчі умовини акторської праці у мандрівних трупах, пізніше і роки лихоліття».

Ім'ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923), вулиці в Дніпрі, Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Кропивницькому, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові, Умані, провулок у Полтаві. 1960 створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964 — Меморіальний музей Заньковецької у селі Заньки.

Джерело: https://t.me/istoriya_ukrainy/9122

Новости портала «Весь Харьков»