30 липня 1939 року в селі Краснопілля на Чернігівщині народився Микола Костянтинович Холодний, поет, літературознавець, публіцист, перекладач

Ще в п’ятому класі школи виготовив листівку «Сталін помер. Люди моляться Богу», яку підкинув у шкільний коридор. Адміністрація школи вирахувала його по почерку, однак справі побоялися дати хід і обмежилися виховною бесідою.

Навчався на філологічному факультеті Київського університету. Виключений на п’ятому курсі за критичний виступ на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани», який висувався на Шевченківську премію. «А той роман виїденого яйця не вартий був, – згадував згодом Микола Холодний в інтерв’ю. – Так і не дали йому Шевченківської премії». За два роки поновився в університеті, перевівся до Одеси і закінчив Одеський університет (1968).

Активний автор самвидаву 1960-х. За прочитані вірші біля пам’ятника Іванові Франкові в Києві 28 травня 1966-го засуджений на 15 діб, у Лук’янівській в’язниці оголосив голодування.

Його вірші майже не друкувалися в Україні, зате виходили в Парижі, Торонто, Римі. Після виходу за кордоном збірки «Крик з могили» (1969) із критикою національної політики КПРС змушений був покинути Київ.

Саме ця збірка стала головною причиною арешту в 1972-му за антирадянську пропаганду. Звільнений після публікації в «Літературній Україні» покаянного листа, перебував під наглядом КГБ. Часто звільнявся з роботи за політичними мотивами. Із 1976-го мешкав у місті Остер на Чернігівщині. Звертався з проханням про політичний притулок до Рональда Рейгана (1984).

Член Національної спілки письменників України (1993), Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих (2002). Учасник «Помаранчевої революції» 2004-го. Американським Біографічним інститутом визнаний Людиною 1999 року.

Помер за нез’ясованих обставин у себе вдома в середині лютого 2006-го. Похований 15 березня 2006-го в Острі.

Ми вам робили революцію,
в війну звільняли від ярма.
А ви розвели проституцію
біля державного керма.
Навкруг міста ростуть лісами –
до комунізму ідемо.
Тим часом податі ті самі,
в тюрмі тій самій сидимо.
Є мова піль, озер і неба –
та ходить мова та німа.
Є українців більш, ніж треба,
а України-то нема.

Микола Холодний 1966 р.

Джерело: https://t.me/istoriya_ukrainy/9078

Новости портала «Весь Харьков»