Від Європи до СРСР. Історія податку на бездітність, про який знову згадали в Україні

Ініціатива запровадити демографічний збір, а фактично - податок на бездітність, не прожила в Україні і дня.

Депутат від "Слуги народу" Сергій Гривко, який пропонував збирати від 0,5% до 1,5% з українців, які не мають дітей або мають тільки одну чи дві дитини, минулого тижня відкликав законопроєкт через декілька годин після подання.

Суспільство навіть не хоче це обговорювати, поскаржився він.

Тим не менше, заклики до податку на бездітність останніми роками можна почути по всьому світу – від Росії та Китаю до Латвії, Великої Британії та Німеччини.

Демографічна криза відчутна навіть у заможних і стабільних країнах. Тому не дивно, що в Україні, де ще за ковіду немовлят було вдвічі менше, ніж пенсіонерів, на третьому році повномасштабної війни народжуваність драматично падає.

В Інституті демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи кажуть, що в 2021 році на одну жінку народжувалося 1,2 дитини. Це на 45% нижче за рівень, необхідний для відтворення тієї кількості населення, яка вже є. Натомість зараз через розділення сімей і невизначеність показник уже нижче одиниці.

Експерти припускають, що в Україні ще не раз висуватимуть різні ідеї, як підвищити народжуваність. Але чи варто включати у список такі репресивні заходи як податок на бездітність?

От що показує історія та досвід різних країн.

Боротьба з холостяками

Неодружених чи бездітних чоловіків і жінок почали обкладати податками ще в Римській імперії. Люди без дітей навіть не могли претендувати на спадщину.

Вдови після смерті чоловіка мали рік "податкової відпустки", розлучені жінки – тільки півроку.

Пізніше традицію підхопили в Османській імперії, але це стосувалося тільки бездітних і нежонатих чоловіків.

Податок був суворий, але відрізнявся від регіону до регіону, тому люди часто мігрували в пошуках кращого життя у міста, от як Стамбул, який завдяки такому приросту активно розростався.

США мають довгу історію спроб обкласти податками холостяків.

Американці вважали таких чоловіків морально нестійкими, схильними до злочинів. Мабуть, вони ще і багатші, тому що їм не треба утримувати сім'ю, припускали люди.

Аргумент про чисельність населення з'явився вже у 1930-х, коли почали обговорювали різницю в рівні народжуваності в різних штатах.

Дебатів було багато. Однією з пропозицій було оподатковувати жінок, які не приймають пропозиції одружитися. Зрештою, ні про що так і не домовилися.

Але тема з жінками розвинулася.

На початку 1900-х уряд Аргентини почала хвилювати доля чоловіків, "які з усіх сил намагалися знайти кохання, але не могли завоювати жінок", пишуть латвійські дослідники компанії BDO, які простежили історію податку на бездітність.

Тому в Аргентині вирішили, що якщо чоловік доведе, що хотів одружитися, але жінка відмовила – його звільнять від "холостяцького податку".

На цьому фоні виник феномен "професіоналок з відмов" – жінок, які за певну плату клялися владі, що чоловіки робили їм пропозицію, але вони відмовилися.

У різні роки ХХ століття податки для холостяків і бездітних вводили у Франції, Німеччині, Іспанії, Італії і Фінляндії.

У Південній Африці з 1917 по 1920 роки податок на холостяків існував із расових причин – щоб вирівняти приріст білого населення з чорношкірим.

Фашистська Італія теж запроваджувала податок на бездітність. Країна не мала особливих труднощів з народжуваністю, пишуть дослідники BDO, але влада вважала, що немовлят все одно було мало. Італія потребувала робітників і солдатів, тому холостяків вважали "безвідповідальними".

Беніто Муссоліні у своїй промові заявив, що ініціатива принесе в бюджет 40-50 мільйонів лір на рік.

Так не сталося, та і головним, схоже, було інше.

"Що означають 40 мільйонів італійців проти 90 мільйонів німців і 200 мільйонів слов’ян? Що таке 40 мільйонів італійців у порівнянні з 40 мільйонами французів плюс 90 мільйонів їхніх колоній, чи 46 мільйонів англійців плюс 450 мільйонів людей, які живуть у своїх колоніях?" – говорив у своїй палкій промові Муссоліні.

"Колиски порожні, а цвинтарі розширюються… Уся біла раса, західна раса, може бути затоплена іншими кольоровими расами, які розмножуються з ритмом, невідомим нашим", - панікував диктатор.

Бездітні та неодружені італійці від 25 до 35 років платили внесок 70 лір, а люди віком від 50 років та старші – 100 лір. Потім суми поступово збільшували.

Після падіння фашистського режиму податок скасували, хоча італійський парламент досі час від часу піднімає цю тему, востаннє – в 1999 році.

Податок на бездітність в історії завжди закінчувався відмовою від нього.

Та і користі від нього особливо не було – це не призводило ні до суттєвого росту народжуваності, ні до значних надходжень у бюджет, щоб підтримати багатодітних, підсумовують у BDO. Часто це був просто ще один спосіб фінансового визиску з і без того збіднілого населення.

Радянська практика

Чи не найвідоміший податок на бездітність існував у СРСР.

Його започаткували в 1941 році, на початку Другої світової війни, коли Йосип Сталін зрозумів, що людські втрати будуть величезними.

Податок мав покращити ситуацію – компенсувати втрати, додати мотивації, а також допомогти з утриманням сиріт у дитячих будинках, кількість яких загрозливо зростала.

Бездітні чоловіки від 25 до 50 років та бездітні заміжні жінки від 20 до 45 років мали платити СРСР 6% свого доходу.

Від плати звільняли героїв СРСР, військових, нагороджених трьома ступенями ордена слави, людей які не могли мати дітей через здоров’я, студентів до 25 років, а згодом і монахів. Податок також не платили люди, у яких діти загинули чи зникли без вісти на фронтах війни.

У СРСР менше платили ті, хто заробляв менш ніж 91 рубль на місяць, а зі заробітку в 70 рублів податок не брали.

Пізніше податок підвищили для бездітних селян, які декілька років мусили платити 150 рублів у рік. Селяни, які мали одну дитину чи дві, теж платили – 50 і 25 рублів відповідно.

Після всиновлення батьків звільняли від податку, але повертали назад у разі смерті єдиної дитини.

За зразком СРСР подібні закони ухвалили в комуністичних Румунії і Польщі – ставки коливалися від 6% до 10% доходу.

Вважалося, що це був тимчасовий захід – на повоєнні роки. Але в результаті податок проіснував аж до розпаду СРСР в 1991 році.

Наприкінці 80-х заходи послабили – молодята, які щойно одружилися, мали "відстрочку" на один рік.

Представники старшого покоління, з якими поговорила ВВС Україна, пам'ятають цей податок, але не можуть згадати, щоб це впливало на їхнє рішення мати дітей.

Взагалі після Другої світової війни в СРСР почався бебі-бум. Але немає підстав вважати, що це було пов'язано з податком на бездітність – такий самий бум переживали й інші країни, де не було таких репресивних методів.

"Не можу пригадати жодного дослідження, де би писали про вплив податку на народжуваність", - каже Світлана Аксьонова, старша наукова співробітниця з Інституту демографічних досліджень НАН України.

У 1960 роках ріст народжуваності в СРСР уже пішов на спад, каже вчена. Іншими словами, на рішення народжувати дітей впливали інші причини.

Після розпаду СРСР у пострадянських країнах були ініціативи повернути податок на бездітність. Про це говорили у Латвії, а також в Росії на другий рік повномасштабної війни з Україною.

Але росіяни розкритикували ідею. Згідно з опитуваннями, 89% москвичів виступили проти і принаймні поки що російські депутати від ідеї відмовилися.

В Україні про податок на бездітність теж говорять не вперше. Цю ідею вже намагалися просунути щонайменше двічі – в 2010 році за ініціативи прем'єрки Юлії Тимошенко і в 2012-му, за президента Віктора Януковича.

На сайті офісу президента можна побачити провальні петиції з такими ініціативами і пізніше.

То як збільшити народжуваність

Через демографічні виклики війни різні ініціативи про підвищення народжуваності можуть з'являтися активніше, каже соціологиня Олена Стрельник.

Кілька місяців тому були розмови про збільшення виплат на дитину, про це окремо прописувалося і в законопроєкті про демографічний збір, помітила Світлана Аксьонова з Інституту демографічних досліджень.

Але що справді впливає на бажання народити дитину?

"Часто люди вказують на соціальні чинники. А який у нас достаток? Чи є вільний час? А хто доглядатиме за дитиною? Чи є у нас гроші на няню? А де ми будемо жити? А як це позначиться на роботі, здоров'ї, на наших стосунках?" – перелічує Світлана Аксьонова список питань, які турбують потенційнх батьків.

Люди часто згадують про гроші та житло, але економічний чинник не є провідним, каже Олена Стрельник.

Збільшення прямих виплат після народження дитини важливі, пояснює експертка, але "зазвичай мають дуже незначний і короткотривалий вплив".

Фінансові стимули переважно впливають на людей з невисоким рівнем освіти і низькими доходами, показують дослідження Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні. Якщо заохочувати тільки грошима – можливий ризик, що в майбутньому дітей просто здадуть в інтернат.

Зрештою, великі проблеми з народжуваністю є і у заможній Південній Кореї, Японії. Британія теж обговорювала ініціативу ввести податок на бездітність.

"Велике значення має впевненість у майбутньому, – каже Олена Стрельник. – І це саме той чинник, який є вирішальним для країни, яка в стані війни".

Важливі також психологічні чинники – "бажання відчути любов, продовжити життя". Під час війни такі речі навіть можуть виступати на перший план.

Серед того, що впливає на народжуваність, експерти виділяють зростання ймовірності погіршення здоров'я через війну, зростання стресів та депресивних настроїв, викликаних постійним страхом за своє життя та життя дітей і рідних.

"Я не хочу народжувати в укритті", "А як мені евакуюватися з дитиною? Я бачила, як важко це було для інших жінок" – такі історії серед українок чула Світлана Аксьонова.

Існують також страхи щодо посилення мобілізації, коли чоловіка можуть забрати на війну, а вагітна чи жінка з дитиною залишиться на невідомий час сама, писала раніше ВВС Україна.

Але з іншого боку, каже Аксьонова, є і дружини військових, які вагітніють іноді навіть другою дитиною.

"Вони кажуть – мені вкрай важливо знати, що як з чоловіком не дай Боже щось станеться, у нас буде продовжувач роду, а в мене – дитина від коханої людини", – каже Аксьонова.

Тиснути на жінок з народженням дітей у нинішніх умовах в Україні було би безвідповідальним, вважає вчена.

Натомість, на її думку, треба пропонувати ідеї, щоб ці умови ставали кращими.

Щоб покращити народжуваність, українські демографи пропонують реформувати ринок житла, будувати дитсадки і школи з урахуванням того, що через війну населення сконцентрувалося більше в центральних та західних областях.

А ще – покращувати медичний сервіс, безбар'єрність, розміновувати країну, боротися з домашнім насильством, сприяти залученню батька до догляду за дитиною, сприяти зв’язкам з населенням, яке виїхало і спонукати їх до повернення назад.

Звісно, каже Світлана Аксьонова, ці речі неможливо втілювати під час війни. Але деякі з них, каже вчена, можна робити вже зараз.

Наприклад, підвищувати імідж багатодітних сімей, які зараз часто асоціюються з бідністю, каже експертка.

Якщо не думати в цьому напрямку, Україну чекають сумні перспективи, переконані експерти.

Інститут демографії і проблем якості життя прогнозує, що за песимістичних сценарїів до 2041 року українців буде 28,9 мільйонів, а ще через десять років – всього лише 25 мільйонів.

"Забудьмо про те, що у нас було 52 мільйони українців. 52 мільйони не буде ніколи", – прогнозує директорка Інституту демографії і соціальних досліджень імені Елла Лібанова.

"За найбільш оптимістичним варіантом, у 2033 році нас буде 35 мільйонів, я говорю про Україну в кордонах 1991 року. Тобто в будь-якому випадку – повернемо ми всіх наших мігрантів, залучимо мігрантів з інших країн – скорочення населення України все одно буде", – вважає вчена.

Джерело: bbc.com

Автор: Ілона Громлюк, ВВС Україна

Новости портала «Весь Харьков»